misto.zp.ua

Ирэна Карпа: «Гроші варто вкладати в найкращі моменти свого життя»

Писательница и путешественница, фронт-фройлян группы  Qarpa, Ирэна Карпа приехала в Запорожье в рамках промо-тура своей новой книги "Добло и зло".

Этого визита могло бы не быть: к сожалению, Запорожье лежит далеко от маршрутов украинских писателей, и если бы не усилия книготорговой фирмы "Константа І" и лично Константина Иссерта, мы принимали бы украинских властителей дум еще реже.

ОДНАКО, как рассказал нам наш земляк Тарас Белка, журналист, музыкант и инициатор всяческих культурных событий, когда Ирэна Карпа узнала о том, что ее просят поддержать запорожский реабилитационный центр "Иван" для детей с особыми потребностями, она решила посетить  наш богоспасаемый город со своей группой.  Что мы знаем о Карпе? Ее проза издается в переводах в Болгарии, Голландии, Польше, России, Чехии, она дипломированный филолог, знает несколько языков, но в Украине пишет и говорит “тільки українською мовою”. Большое влияние на нее оказали экзистенциалисты: Сартра и Камю она прочитала в юности, тогда, когда человек читает свои главные книги.

О концерте написали многие, а мне хотелось процитировать Ирэну: на пресс-конференции ее засыпали вопросами, – сказывается статус "эпатажной писательницы". Вопросы были самые разные, но самое интересное все-таки – ответы. Получился такой монолог Карпы “о времени и о себе”.

“..."Добло і зло" – як на мене, ця книга дуже наївна, відрізняється від того, що було перед нею. Хтось вважає, що не відрізняється, хтось знайшов там якийсь жахливий жах. Але для мене це – інший рівень відвертості, можливо, – це ще один ”.

“…Я повернулася з Гімалаїв, де піднялась на п'ять з половиною тисяч, там було мінус п'ятнадцять градусів, і після цього змінюється відношення до всяких проблем, які до того здавалися важливими. Класно, – жива, пальців не відморозила. Хочу піднятися на Еверест, тільки тепер треба назбирати трохи грошей, або підробити документи. Бо там один податок тільки за сходження – десять тисяч доларів. Ну, може щось зміниться роки через два. Якщо треба вибирати, на що збирати гроші, то я явно  не робила б як багато співвітчизників: з переляку купують машину, ставлять її в гараж, щоб та машина гнила там, але щоб гроші не пропали.

Не знаю… Я вкладаю в життя гроші. Гроші варто вкладати в найкращі моменти свого життя. Але можна в горах, в Непалі тому ж, за сім тисяч доларів купити хату і багато землі, і ви будете захищені від всесвітнього потопу, пов'язаного з глобальним потеплінням. Або ж можна оселитися в готелі за два долари на добу, можна домовитися і за долар, і їсти прекрасну свіжу їжу. І не паритися. Просто продавши… не знаю, телевізор можна продати, і жити довго в якійсь прекрасній країні, і не вмирати з голоду, і милуватись горами, і займатися чимось улюбленим: малювати, наприклад, чи в'язати макраме...”

“…Коротше, кажу всім: не партесь, не беріть з мене прикладу поганого! Я страшенно боялася втратити роботу, я собі відмовляла, і замість того, щоб поїхати в Грузію на місяць, щоб побути у горах, я їхала лише на десять днів, бо мені було страшно, що мене виженуть з роботи. Не виженуть! Доля якась є. У Києві звільнили п'ятдесят відсотків журналістів, і, мабуть, саме тих, які чесно сиділи в офісі, працювали, все робили вчасно. Треба ставити особисті пріоритети на перше місце. Робота знайдеться: була би шия, ярмо буде”.

“…Я постійно пишу про свої подорожі, все, як правило, документується, і фото роблю також.  Я багато подорожую – наскільки можу. Мені цікаві навіть країни минулого Радянського Союзу. З Вірменії нещодавно повернулась. Грузія – це для мене взагалі the best! Там за десять днів вражень більше, ніж за всі подорожі В'єтнамами, Таїландами – просто по енергетиці. Потужна класна країна з реальними людьми, і Україну вони просто обожнюють”.

“...Коли я пишу, у мене є почуття виконаного обов'язку, так чи інакше, я розумію, в чому моя місія, що я роблю. І вона не в тому, щоб створювати шедеври, вона в чомусь іншому. І моє его тут ні при чому. Я – частина якоїсь глобальної задачі”.

“..."Голос поколєнія?" Я знаю, яким я себе голосом відчуваю... Нормальний альт у мене! Це неправильно, це дуже страшно, коли людина іде і думає: “Я – рупор покоління! О Боже, що ж таке сказати, щоб було не стидно?!”  Від цього шизофренія може початися. Треба бути, перш за все, самим собою. І бути сильним в цьому. А потім це вже журналісти будуть ярлики чіпляти: “епатажний”, “рупор покоління”... Я знаю, що я – і в прозі, і в піснях, і своїм життям – створюю якийсь зміст, відображаю, як живуть люди мого віку. Взагалі для мене найкрутіше – бути письменником дитячим. Я взагалі хотіла б якісь речі сказати не тільки своєму поколінню, а просто всім нормальним українськім людям: “Будь самим собою, любися, роби те, про що мріяв, коли був маленьким”, і життя буде правильним. Навіть якщо в космос хтось хотів полетіти  – це ж цілком можливо, щось таке сто тисяч доларів... Я ліпше б у космос злітала, ніж купила собі якусь машину і понти ганяла на вулицях Києва перед бідними людьми”.

“...Зараз взагалі є цей феномен: kidult, тобто "доросла дитина". Дуже люблять дорослі "Гарі Потера", наприклад, чи там мультики "Мадагаскар" чи "Тачки", – дорослих у залі, мабуть, більше, ніж дітей. Дітям це інтересно на своєму рівні, а дорослі розуміють, що там є якась іронія, відрізняють переваги того чи іншого перекладу. Мені хочеться робити щось, щоб підтримати дитину в дорослому.
Тобто це – дитина для дитини робить. І коли мені говорять: “Пора вже тобі остепенитися!” – я не хочу "остепеняться". За відчуттям новизни кожного дня мені щось таке ввісім років!”

“Це дуже добре – бути таким легким всередині. Не завжди виходить, не завжди стрибаєш по квіточках і їси кренделики. Є ще й відчуття відповідальності. І воно в мене, на жаль, гіпертрофоване. Це дуже мучить. Я, наприклад, була в поході з трьома друзями, теж дорослими, і я відчувала себе піонервожатою, яка мала їм ледь не носа витирати, – тому що я була вже ж у цих країнах,  а вони в перший раз, і от що ж мені таке зробити, щоб вони "не попали в біду"?! Це не давало мені самій насолоджуватися подорожжю. Так що треба себе тримати в руках”.

“…Чим далі я живу, тим більше люблю якусь таку простоту. Чарльза Буковськи дуже раджу читати всім в оригіналі всім, хто починає вчити англійську мову. Це дуже захоплює, це дуже зрозуміло, і за цією простотою сховані такі шари сили! Хоча читаєш історію якогось такого невдахи, некрасивого чувака, не мачо… І як всілякі літературні хлопчики та дівчата кричать: ой, та фу, та  я зараз напишу п'ять романів так, як Карпа, так само, як в свій час кричали: я теж можу писати, як Буковські. Ось, до речі, Красюка [наш земляк, журналіст и перекладач Олександр Красюк, – И.Э.] цитуючи, єдине, чому вони навчилися, – це бухати виски з горла, як Буковськи.  Простота – це дуже дорога штука насправді. Набагато легше писати щось заумне, конструювати таку фразу, гордитися тим, що в тебе одне речення на п'ять сторінок... Та раді Бога, кожен може навчитися правильно ставити кому. Мені подобається проза кінематографічна чи репортажна. Через те я більше люблю письменників-чоловіків, бо жінки тяжіють до цього – двоповерхового синтаксису, слів, незрозумілих пересічному споживачу. Не треба здаватися розумнішим, ніж ти є, навпаки... Якщо читач достойний, то він за цією простотою розгадає все”...

На концерт пришло множество молодых людей – моложе, чем Карпа. Пришли представители того поколения, которое, если верить родителям, совсем не читает. Пришли с книгами, а за автографами к Карпе буквально в очередь выстроились девочки-эмо. Журналист Ольга Баранова, ведущая книжной передачи на ТРК "Алекс", на пресс-конференции спросила Карпу, чему она учит молодежь. Оказывается, Ольга Баранова когда-то устроила такой опрос поклонников Ирэны. С ответом вы уже ознакомились, если дочитали до этого места, а почитатели Карпы ответили журналисту так: “Она нас учит свободе”. Исчерпывающе.

P.S. Кстати, в чем эпатажность-то? Привычка к традиционному ханжеству заставляет закрыть поплотнее окна, чтобы в комнаты не проникал шум живой жизни, – тогда уж точно не будет никакого эпатажа. В литературной ситуации, в которой написать “они трахались”, если герои действительно трахались, считатется верхом эпатажа, книги Карпы действительно выходят из  ряда вон.

Инга ЭСТЕРКИНА

Фото Светланы Минаковой


 

* Редакция сайта не несет ответственности за содержание материалов. Мнение авторов может не совпадать с мнением редакции.

Добавить комментарий
Имя
Сообщение

Комментарии:

prself.com | 22.10 2012 в 18:51
Уважаемые работодатели и молодые люди, ищущие работу! Предлагаем посетить наш сайт . Здесь вы сможете оценить будущего работника как профессионала и как человека, видя фото и видеоотчеты результатов его работы. Вы сможете не только размещать ваши вакансии и резюме, но и создавать свои фото и видео обзоры товаров, услуг, мероприятий, которые привлекут внимание не только соискателей, но и потребителей. Желаем Вам финансовых успехов. С уважением,

asdf789 | 24.12 2011 в 16:25
Премьера! Приключения Жени Черняка в сериале-мегаблокбастере «Ушиб мозга». Детям до 18 и менеджерам ТМ «Мегаполис» не смотреть!

Andrey | 05.12 2011 в 21:14
Приемный сайт, менi сподобався.

Лента статей
MISTO.ИНФОРМПОЗИЦИЯМИГИНДУСТРИАЛЬНОЕ ЗАПОРОЖЬЕДЕТИ ЗАПОРОЖЬЯМЕЛИТОПОЛЬСКИЕ ВЕДОМОСТИЗАПОРІЗЬКА СІЧ
Про СМИ

Инга Истеркина. МиГ по-выходным. ЗапорожьеМИГ по выходным  - газета хороших новостей. Что происходит в мире? в Украине? в Запорожье? в мире искусства? вмире моды? в мире книг? в мире человеческих отношений?
Обо всем об этом и о многом другом читайте в рубриках газеты "МИГ по выходным": "Тратим деньги с удовольствием","Большой секс в маленьком городе", "В вашем стиле","В здоровом теле", "Мужской клуб","Всюду жизнь". "МИГ по выходным"  - газета хорошего настроения!

С уважением, редактор газеты "МИГ по выходным"  Инга Эстеркина

Контакты

Адрес редакции:
был
Телефоны:
были
E-mail:
был
День выхода газеты:
было

 

 

Запорожье и область | Новости Запорожья и области RSS 2.0 | follow us on | читайте нас в