Зелений змій та нечиста сила

Недарма кажуть, що чудеса відбуваються якраз у новорічну ніч. Що правда, то правда... Це, мабуть, отой Вельзевул ще гоголівський потішається над грішними українцями.

Купили кумі калоші

Отож, якраз перед Новим роком, у суботу, дід Спиридон прокинувся раненько. Нашвидку впорався біля скотини, навів морський порядок на подвір'ї, виканючив у своєї рідної половини грошей на косу, бо стара вже геть чисто сточилась і поржавіла, та й помчався до кума Филимона. Захеканий ступив до кума на поріг і, щоб кума не бачила, моргає:

- Чув? До крамниці фургон краму вчора привезли. Хутчій біжимо!

- Та мене вже моя Ганна, той... нікуди й з двору не пускає, - мнеться Филимон.

- Та в тебе що, «хвантазії» нема, чи що? Збреши їй що-небудь, - навчає той.

- Ганно! Чула, Ганно? Оно кум кажуть, що до крамниці калоші на валянки привезли. Зима ж, холодно в чоботях, - мружить око Филимон.

- Знаю я ваші калоші! Ніяк дванадцятої години не діждетесь?

Тоді постояла, подумала…

- То, кажеш, калоші та валянки? Калоші треба, - пом'якшала Ганна, дістаючи з потаємної сімейної каси гроші. - На ось дещицю, та глядіть мені там, іроди, ще третього Діда Мороза зустріньте, то й додому не приходьте.

Зірвалися куми з місця в галоп та до фінішу майже вчасно прибули. І калоші купили, і до калош же, щоб не текли, отієї рідини, щоб зробити, як казав наш батюшка, «омовєніє їм», взяли... Тільки як взяли? Ганна ж дала дещицю, а тієї дещиці вистачило лише на калоші.

- Ну й баба, ой, і хитрюща ж, - бідкається Филимон, - до копієчки підрахувала. Що ж тепер, га? А ти що брехав своїй Ользі, що будеш купувати?

- Косу.

- Косу? Ха, коли ще те літо буде! Скажеш їй: кіс не було і все. А гроші, мовляв, злодії поцупили.

Недовго Спиридон і вагався: давно ж кортіло горло промочити, чого й прибіг так рано до кума. В цьому ділі між кумами суперечок ніколи не було. Питання тільки одне: куди тепер?

- Ну, звісно, куди, - каже Спиридон, - до баби Мокрини: і дешево, і сердито.

В гостях у баби Мокрини

До баби - то й до баби. Побачила Мокрина таких гостей - зраділа. Носилася перед ними, як невістка в перший день у свекрухи, пригощаючи своїх пацієнтів зеленим змієм:

- Пийте, пийте, хлопчики! Свіженький самограй: тільки вчора вигнала, своя ґуральня, кріпкий - «самашедший», ось запаліть сірника - горить голубим полум'ям.

Після таких пригощань довгенько засиділись наші куми у баби Мокрини, поливаючи й омиваючи валянки-калоші. І десь опівночі вирушили до своїх «лютезних» зустрічати Новий рік. Але диво: до баби слизько було йти, а від баби не встоїш на ногах, так і косить. Кум Филимон лежить у рівчаку, кум Спиридон стоїть над ним:

- Ви, мабуть, куме, скидайте свої калоші, бо вони дуже слизькі, як риба. Скинув Филимон калоші, взяв їх під пахву. Пішли, падаючи і встаючи, знову падаючи і ледь встаючи та наспівуючи: «За туманом нічого ж не ви -и -дно-о!». А воно й справді: ніч, темно, хоч в око стрель. Загубив Филимон один калош - ледь знайшли. І невідомо, щоб ще було з тими калошами, якби комусь із них не прийшла в голову «геніальна» ідея - залишити їх до ранку на порозі в баби Мар'яни Олексихи. Так і зробили: поставили калоші на ґанку в Мар'яни і, спотикаючись, почвалали додому. На ранок добрались до своїх осель та й поснули мертвим сном…

Відчинила баба Мар'яна вранці двері - о, лишенько! На порозі виблискують нові-новісінькі калоші. Це неспроста! Та ще й у новорічну ніч. Не інакше - чаклунство: пороблено! «Свят, свят, свят! Нечиста сила! - закричала Олексиха. - Знаю: це та бісова Федоска все ворожить. Відьма! З нечистими знається. Ще й досі не може простити мені залицяння свого Андрія. Та хіба ж я винна, що червона, як рожа, а вона худюща, як драбина. І певно, що відьма. Тьху-тьху-тьху на тебе, сатано!» Та з тими прокльонами вхопила вила, наштрикнула калоші й пожбурила їх аж на город. Хутенько наклала зверху велику купу соломи, облила гасом, чиркнула сірника... Як Дідона з «Енеїди» Котляревського, згоріли Филимонові калоші - єдине алібі, що він дійсно по ділу ж таки ходив до крамниці: не пропив гроші, а купив калоші. І що ж тепер?..