Головний редактор газети «Обрії Ізюмщини», секретар Національної спілки журналістів України, Костянтин Григоренко (місто Ізюм, Харківська область) провів три пекельних дні в українському місті Ізюм, коли російські окупанти безперервно обстрілювали мирних жителів.
Про подробиці він розповів з міста Буська Львівської області, куди дивом зміг дібратися після небезпечного виїзду з Ізюма. Костянтин зараз у безпеці і продовжує роботу цифрових майданчиків свого медіа для інформування про реалії харківського міста, яке наразі розстрілюють окупанти:
-Три дні був масований обстріл міста: почалися обстріли та бомбування, гатили «градами» і з танків кожні півтори години. Я служив у танкових військах, тому можу розрізнити, що то були 150-міліметрові снаряди або артилерія.
Моя родина живе у багатоповерховому будинку, але ми сховались у друзів, в підвалі приватного будинку поруч із нами. Росіяни били прямо по житловим масивам. Влучили в будинок, де була сім’я, діти. Нічого там не залишилось, як мені сказала сестра загиблої жінки. Вона сказала мені: «Моєї сестри і родини немає. Снаряд потрапив прямо в будинок».
Зруйновано все місто: центральна частина, поліція, паспортний стіл, всі важливі адміністративні будівлі. Два вокзали розбиті: автобусний та залізничний. Ізюмська дистанція шляху ПЧ-5 – установа, яка обслуговувала залізницю, розбита вщент, там взагалі нічого не залишилося. Розбиті мости, і тепер сполучення з центральною частиною немає.
Ліва частина річки Сіверський Дінець окупована. Окупанти зайшли з боку Куп’янська, Закомельської. Правий берег Сіверського Дінця – це вихід на Донбас, і саме звідти, на мою думку, прийшла їм підмога. Ми від Харкова відрізані.
Вранці п’ятого березня мені вдалося виїхати з Ізюму, вивезти сім’ю доньки з Харкова, і ми вирушили на захід. Після тривалої дороги нас прихистив колега, редактор Буської газети «Воля народу» Микола Іванців. Зараз я працюю в редакції за комп’ютером. Уже поновив роботу сайт, але з трудовим колективом газети немає зв’язку. Ніхто з моїх підлеглих не виходить на телефонний зв’язок, і я розумію, що в нинішніх умовах зробити це дуже складно. Світла немає шостий день, газу теж. Уже відсутня й вода, тому що немає змоги ввімкнути насоси, які її качають. Паралізоване водозабезпечення всього Ізюма.
Зв’язку з теробороною в мене немає, з військовим комісаром також. Я розумію, що в цей період у них є інші, більш важливі справи. Але оперативна інформація по місту все ж з’являєтся. Періодично окремі люди виходять на зв’язок і надають мені інформацію про ситуацію.
У ці дні намагаються евакуати мирне населення з Ізюма, тому що знову почались обстріли. З Лозової і Первомайського на Ізюм ідуть колони автобусів, які намагаються вивезти жінок і дітей «зеленими» коридорами»
Комментарии:
нет комментариев