misto.zp.ua

Від залізної завіси до волі: історія виїзду з окупації

Жителі окупованих територій України – примусово відірвані від цивілізації та світу люди. Багато хто думає, що за декілька років всі вони вже прийняли життя під російським прапором як даність, але це не так.

Людям з проукраїнською позицією дуже складно жити і виживати на окупованій території, особливо тим, хто навідріз відмовляється брати російський паспорт. А без російського паспорту ти ніхто: у тебе можуть забрати житло, не візьмуть на роботу і елементарно не дадуть можливості отримати доступ до надання медичних послуг. Це з практичної точки зору, але якщо говорити про моральну складову, то психологічно дуже складно знаходитися там, бачити всі ці вивіски, прапори, російських військових, проросійськи налаштованих знайомих, які раніше були патріотами України. Важко усвідомлювати, що твій дім не належить тобі, та й ти сам собі вже не належиш, адже в будь-який момент до тебе можуть прийти з перевіркою, бо хтось із «добрих» сусідів або знайомих доніс на тебе окупаційним органам. «Але ж можна просто виїхати» – скажете ви, та не все так просто як воно здається на перший погляд.

Багатьох тримає їхнє майно, яке заберуть в разі виїзду, батьки похилого віку або члени сім’ї з обмеженими можливостями чи просто страх виїзду і початку життя з абсолютно чистого листа. Моя історія виїзду почалася тоді, коли я усвідомила, що готова виїхати, хоч це й дуже ризиковано. Зваживши всі за і проти, я прийняла остаточне рішення, адже більше не могла там знаходитися. Я обрала найпростіший і найшвидший шлях виїзду – через територію росії. З самого ранку водій зібрав людей і ми вирушили в Мелітополь, де і далі вирує життя. Якщо не брати до уваги, що він окупований, то здається, що там зовсім немає війни. Далі шлях йшов через Донецьку область. Наближаючись до Маріуполя всередині все починає стискатися від розуміння того, що пережило це місто. На вулицях купи абсолютно однакових будинків, лише поверховість відрізняється. Центр майже повністю відбудували, але це все має вигляд дешевої постановки, аби приховати свої злочини. На окраїнах міста все ще дуже багато розбомблених будівель, на які всім байдуже. Влада намагається стерти людям пам’ять і свідомість, залізти у ваш мозок і зробити так, аби вам здавалося, що все так і має бути, що ваше минуле абсолютно нічого не значить. Вони хочуть змінити вашу особистість, ваше мислення і в багатьох випадків, як виявилося, у них це виходить. Мені вдалося побачити Азовсталь, який після всіх подій виглядає як величезний скелет. Він неначе символ наполовину зруйнованого окупованого Маріуполя, який не дасть забути всі пережиті людьми події.

Ми проїхали Маріуполь і попрямували до першого пропускного пункту – Новоазовська, який знаходиться на кордоні росії і Донецької області. Всередині будівлі потрібно здати паспорт, пропустити речі крізь сканер. Далі потрібно було чекати, доки паспорт повернуть і дозволу на проїзд. Людей з російськими паспортами пропускали набагато швидше, ніж тих, хто має лише український паспорт. Якщо люди з російськими документами чекали 2-3 години, то ті, хто російських документів не мав, були змушені провести в очікувані 6 годин, якщо не більше. Все це відбувалося вночі і люди були дуже стомлені після дороги. Людей без російських паспортів викликали на допит, перевіряли телефони і тиснули морально. Особливо на чоловіків призовного віку. Працівники пропускного пункту були впевнені, що ці чоловіки їдуть воювати на боці України. З нашого автобусу пройшли абсолютно всі і ми поїхали далі. Ми не зупинялися на ночівлю і їхали всю ніч, проїхали біля ростова і далі їхали по трасі. Пішла друга і вирішальна доба нашої подорожі.

Майже весь шлях ми їхали без зупинок і зупинялися лише на 5-10 хвилин на заправках. Ближче до вечора ми під’їхали до останнього пропускного пункту – Колотилівки. Це гуманітарний коридор для повернення громадян України на підконтрольну територію. На Колотилівці (кпп між бєлгородською і Сумською областю) відбувається контрольний пропуск на територію України. Спочатку потрібно здати свої документи і телефони працівникам пропускного пункту. Надворі стоять два столи, на яких вже інші працівники передивляються всі ваші речі. Далі час тягнеться дуже повільно в очікувані на бесіду. Викликають по одному після того як перевірили телефон та інші пристрої/носії, якщо вони у вас є.

Безпосередньо на бесіді ставлять ряд запитань, таких як: Чи є родичі в росії? Чому їдете в Україну і чи плануєте повертатися? Освіта і місце роботи? Чому не брали російський паспорт? (за його відсутності) Чи голосували на виборах? Чи є знайомі/родичі серед українських військових/в СБУ? Чи зв’язувалися з вами працівники СБУ? Також ставлять запитання щодо вашого телефону, соціальних мереж, можуть виводити на провокації. Наприклад, заявити, що вони знають, що ви передавали координати українській армії або публікували проукраїнські коментарі/пости або лайкали щось такого типу. Після цього потрібно пройти піший хід – 2 кілометри.

Дорога абсолютно відсутня, вся в щебені. Дуже важко нести і котити валізи. Навколо лише поле і неподалік видно ліс. Де-не-де на дорозі валяються купи речей, порвані сумки людей, які були не в змозі нести їх далі. Дороги назад вже немає, є лише дорога вперед і мотивація йти. Обабіч дороги валяються протитанкові міни. Моментами тебе накриває хвилею безпорадності і здається, що ти не можеш йти далі. Ти продовжуєш свій шлях і бачиш омріяний український прапор. Радості не було меж, адже найскладніше вже позаду.

На українському пропускному пункті Покровка, українські військові одразу просять вимкнути телефони, адже вони відслідковуються російськими працівниками Колотилівки і завдяки цьому вони можуть нанести удар по наших військових, що знаходяться на кордоні. Після цього наші військові кличуть тебе в окоп, який обладнаний старими меблями і парою комп’ютерів. В ці комп’ютери вносять твої дані, які потім передають до фільтраційного центру в Сумах. Далі приїжджають волонтери, які забирають вас в Суми. Дорога займає приблизно півтори години.

Спочатку треба поїхати у фільтраційний центр. Там забирають всі речі, за необхідності видають українську сім-карту, а також дають бланк з номерами кабінетів, працівники яких повинні підписати цей бланк після проходження. У фільтраційному центрі тим, хто приїхав не можна користуватися мобільним зв’язком. Кожен має пройти шість кабінетів, де працівники поліції заповнюють анкету з вашими даними, роблять ваше фото і ставлять дуже багато запитань. Особисто мені здавалося, що українська фільтрація проходила більш напружено, ніж фільтрація на російських пропускних пунктах. Потім видали папірець про проходження фільтрації з печаткою і вказаним містом у яке ви їдете. Після того як всі пройшли фільтрацію, нас знову посадили в автобус і повезли на ночівлю в пункт незламності гуманітарної організації, що надає допомогу людям, які постраждали від збройного конфлікту. Там уточнили деякі дані про людей і місто, у яке ви плануєте їхати. Кожному видали сумку з гуманітарними продуктами. Також давали одяг тим, хто потребує. В пункті незламності можна було поїсти, прийняти душ і поспати. Рано вранці всіх розбудили і волонтери почали саджати людей на автобуси, які відправлялися в Київ, Харків, Полтаву і Дніпро.

Коли ми прибули в потрібне місто, нас зустріли вже інші волонтери і провели на пошту, де видавали одноразову грошову допомогу. Навіть тоді дуже переповнювали емоції і радість через те що ти нарешті вдома. Так і закінчилася подорож, яка назавжди змінила моє життя. Не дивлячись на страх і хвилювання все минуло найкращим чином. Я дуже вдячна волонтерам гуманітарної місії, а також людям, які підтримували мене і були поряд, хоч під час подорожі вони знаходилися на відстані. Це була довга і важка дорога, яка зайняла дві з половиною доби, але якщо ви прийняли рішення виїхати, то воно того варте.

Практичні поради, які допоможуть виїхати з окупації

  • Телефон – це одна з найважливіших складових успішного виїзду, адже якщо там знайдуть щось проукраїнське або хоча б натяки на вашу проукраїнську позицію, дорога в Україну буде для вас набагато складнішою або й взагалі закритою. Не факт, що відсутність проблем з телефоном допоможе, якщо на російських кпп вам трапиться невдала зміна. Також важливою умовою є ваші документи – я на собі відчула, що з російським паспортом набагато простіше виїхати. Але це за умови, якщо ви не чоловік призовного віку, адже тоді у працівників кпп будуть причини вас не випустити.
  • Російський паспорт стане у пригоді жінкам, пенсіонерам, дітям, підліткам та інвалідам. Їм приємно бачити, що ви «свій» і приймаєте всі правила гри російської влади. Якщо ви скажете, що просто їдете в Україну – шанси на виїзд дуже мінімальні. Варто вигадати якусь вагому причину і зазначити, що ви плануєте повертатися. Бажано мати підтвердження вашим словам – переписки, документи, якісь фото і тд. Знову ж, все залежить від зміни і настроїв на кпп. У вас може бути ідеальний план, ідеальні умови, але вам просто не пощастить на таможні. Будьте морально готові до того, що вас можуть не випустити. Читайте історії виїздів, аби знати, що і як відбувається на пропускних пунктах і бути більш-менш готовими.
  • Не менш важливим є вибір перевізника. Тут потрібно читати відгуки або їхати з перевізником, який вже перевірений вашими знайомими, наприклад. Не раджу давати передплату, адже у 99% це шахраї. Справжні перевізники беруть гроші вже в дорозі/в кінці поїздки. Не вестися на провокації працівників російського пропускного пункту. Вони можуть робити гучні заяви про те, що все знають, що знають про ваші справжні наміри, про те що ви чистили телефон, взаємодіяли з українськими службами і будуть спостерігати за вашою реакцією. Головне в цій ситуації – заперечувати до останнього і зберігати спокій.

Ім’я авторки не вказане з міркувань безпеки


 

* Редакция сайта не несет ответственности за содержание материалов. Мнение авторов может не совпадать с мнением редакции.

Добавить комментарий
Имя
Сообщение

Комментарии:

нет комментариев
Лента статей
МІГ
ПОЗИЦІЯ
МЕЛИТОПОЛЬСКИЕ ВЕДОМОСТИ
MISTO.ІНФОРМ
ПОРОГИ
ДІТИ ЗАПОРІЖЖЯ
ІНДУСТРІАЛЬНЕ ЗАПОРІЖЖЯ
РАЦИОНАЛЬНАЯ ГАЗЕТА (АРХИВ)
ЗАПОРІЗЬКА СІЧ (АРХІВ)
РОСТ (АРХИВ)
КЛЯКСА. ГАЗЕТА ДЛЯ ШКОЛЬНИКОВ (АРХИВ)
СОДРУЖЕСТВО (АРХИВ)
ПРАВДА (АРХИВ)
УЛИЦА ЗАРЕЧНАЯ (АРХИВ)
ЗАПОРОЖСКИЙ ПЕНСИОНЕР (АРХИВ)
ВЕРЖЕ (АРХИВ)
МРИЯ (АРХИВ)
НАДЕЖДА (АРХИВ)
ГОРОЖАНИНЪ (АРХИВ)
БЕРДЯНСК ДЕЛОВОЙ (АРХИВ)
ОСТРОВ СВОБОДЫ (АРХИВ)
ЖУРНАЛ ЧУДО (АРХИВ)
БЕЛАЯ СТРЕЛА (АРХИВ)
ЗНАМЯ ТРУДА (АРХИВ)
АВТОПАРК (АРХИВ)
МИГ по ВЫХОДНЫМ (АРХИВ)
Про СМИ

Студентський інформаційний портал «Пороги» - це цікаво й корисно, це креативно й актуально, це гостро й оперативно. «Пороги» - це погляд запорізького студентства на молодіжні проблеми. Це репортажі з мистецьких акцій і спортивних подій, інтерв’ю з  неординарними людьми, це матеріали, що зацікавлять молодого науковця, майбутнього студента, творчу людину. «Пороги» - це ресурс для тих, хто шукає себе, хто хоче писати, кого турбує молодь Запоріжжя. «Пороги» - для тих, хто думає і хоче знати.

Контакты

Адреса:
м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 24, 9 поверх, к. 907

Телефон:
289-12-22

Сайт:
www.porogy.zp.ua

E-mail:
porogy@mail.ru

Запоріжжя та область | Новости Запорожья и области RSS 2.0 |