Колись вважалося, що гончарі, ткачі чи ковалi – це архаїчні професії, які приречені зникнути. Але у XXI столітті ремесла несподівано почали повертатися. Сьогодні вироби ручної роботи знову цінуються. Це не просто мода – це спосіб повернути зв’язок із власним корінням, відчути справжню матерію речей, оцінити час і зусилля, вкладені у виріб. Таку тенденцію можна побачити й в Україні, попри масове виробництво, дедалі більше людей обирають глину, нитки і метал, аби створити щось унікальне, своє. Ремесло знову стає мовою – тихою, але глибокою.
Майстерність із глини
Гончарство – одне з найдавніших ремесел, яке виникло на території України ще в епоху мезоліту. Однак найбільше пам’яток збереглося із часів Трипільської культури. Гончарство має глибокі корені, зокрема на Закарпатті, Поділлі та на Поліссі, де традиції ремесла передаються із покоління в покоління і зберігають свою унікальність.
Сьогодні ж гончарі експериментують із формами і техніками, поєднуючи традиційні знання із сучасним дизайном. Місцева глина з її властивостями і кольорами стала справжнім натхненням для українських гончарів, які працюють із нею з особливою делікатністю. Серед популярних технік: ручне ліплення, робота на гончарному крузі, а також застосування ангобів і глазурей для створення різноманітних текстур і кольорів.
Відродження інтересу до ремесла сприяє розвитку численних майстерень та брендів по всій Україні: родинна майстерня Антона Микитюка «TapLap Ceramics», сімейна майстерня подружжя художників «SaGaPottery», студія авторської кераміки з виключно ручними роботами «GalenkoGallery», бренд із виробами у сучасному дизайні в поєднанні з українським етностилем «Manna Ceramics».
Ткацтво: матерія, що говорить
Ткацтво завжди було більше, аніж просто спосіб виготовлення тканини. Це ремесло, в якому візерунок і колір служать засобом передачі змісту. Основою традиційного ткацтва є льон, коноплі та вовна – саме з цих волокон майстри створюють рушники, килими, пояси й одяг, які несуть у собі символіку та історію регіонів. Льон та коноплі забезпечують міцне полотно, що дихає, а вовна – тепло і м’якість.
Серед основних технік українського ткацтва можна виділити:
- Полотняне ткацтво – найпростіше переплетення ниток основи та утоку (нитка, яка проходить поперек основи тканини і переплітається з нею), що дає міцну та рівномірну тканину. Саме ця техніка найчастіше використовувалась для виготовлення побутового полотна, рушників і сорочок.
- Перебірне ткацтво – створення візерунків за допомогою додаткових ниток, які проходять поверх основного полотна. Ця техніка дозволяє виготовляти складні орнаменти та візерунки на тканинах.
- Бране ткацтво – одна з найскладніших технік, де орнамент формується шляхом вибіркового переплетення ниток основи та утоку. Такі тканини відрізняються багатством кольору і складністю малюнка.
- Килимарство – ткання килимів і ліжників із вовни, де використовують техніку густого ворсового переплетення, що надає виробам тепло і довговічність.
Коли метал стає мистецтвом
Перші сліди ковальського ремесла на українських теренах датуються бронзовою добою – часом, коли з’явилися перші знаряддя з металу. Відтоді ковальство стало невід’ємною частиною життя: від виготовлення сільськогосподарських інструментів і зброї до створення декоративних елементів для будівель та храмів.
Традиційна техніка ковальства включає гаряче кування – нагрівання металу до температури понад 1000°C і формування його за допомогою молотів і ковадла. Існують також техніки холодного кування, що використовуються для простіших декоративних елементів. Найпоширенішими матеріалами є вуглецева сталь, залізо, мідь і бронза.
У сучасних майстернях часто поєднують ручну працю з машинною обробкою, але головною цінністю залишається індивідуальність кожного виробу. До найпоширеніших технік належать витягування, проковування, гнуття, пробивання отворів, а також з’єднання елементів без зварювання – за допомогою заклепок або кування «в замок».
Завдяки поєднанню майстерності й сучасного підходу, ковальство в Україні впевнено зберігає свою нішу серед актуальних ремесел. На заході країни регулярно проходять тематичні фестивалі, на яких майстри демонструють свої роботи, проводять майстер-класи та відтворюють традиційні техніки у живому форматі. Серед найвідоміших подій – міжнародне «Свято ковалів» в Івано-Франківську, ковальські дні у Львові та локальні фестивалі в Луцьку й Бучачі. Такі заходи не лише популяризують ковальське мистецтво, а й дають змогу глядачам побачити сам процес народження виробу, починаючи з розжареного металу і закінчуючи готовою формою.
Ірина Терехова
Комментарии:
нет комментариев