«Одеса – місто дуже культурне, оскільки чорнило коштують дорожче, ніж вино. Будь таке в США, «на другий день всі журналісти б спилися», – Марк Твен

У 1867 році до причалу Одеського морського порту пристав пароплав «Квакер-Сіті». На його борту, разом з першої в історії туристичною групою з США, був молодим публіцист Семюель Клеменсон, якого пізніше ми всі будемо знати, як Марк Твен.

У круїзі Семюель не був простим туристом. Він відсилав подорожні нотатки до газет «Альта Каліфорнія» і «Нью-Йорк Трібюн».

Журналістика з пелюшок – в 1847 році його батько помер від пневмонії, 12-річний хлопчик влаштувався допомагати старшому брату в його газеті: в основному складачем, але іноді і автором матеріалів – особливо коли брат кудись від’їжджав.

З плином часу майбутній Марк Твен став літератором. Видавець газети «Альта Каліфорнія» оплатив йому подорож по Близькому Сходу і Європі, яка лягло в основу книги «Простаки за кордоном». А одні з глав присвячені візиту на українські землі: в Одесу, Севастополь і Ялту.

«Одеса – найпівнічніший порт на Чорному морі. Ми увійшли сюди головним чином за вугіллям. В Одесі сто тридцять три тисячі жителів, і вона зростає швидше будь-якого невеликого міста поза Америки. Одеса відкритий порт і найбільший в Європі хлібний ринок. Одеський рейд повний кораблів. Зійшовши на берег, я ступив на мостові Одеси, і вперше після довгого-довгого перерви нарешті відчув себе зовсім як вдома. По виду Одеса майже американське місто: красиві широкі вулиці, та до того ж прямі; невисокі будинки (в два-три поверхи) – просторі, охайні, без всяких химерних прикрас; вздовж тротуарів наша біла акація; ділова метушня на вулицях і в крамницях; квапливі пішоходи; будинки і все навколо новеньке з голочки, що так звично для нашого ока; і навіть густа хмара пилу огорнуло нас немов привіт з милої нашому серцю батьківщини, – так що ми ледь не пролили вдячну сльозу, ледве втрималися від міцного слівця, як то освячено добрим американським звичаєм», – так розповідав про Одесу Марк Твен в «Простак за кордоном».

Після Одеси пароплав вирушив до Ялти, де екскурсію по Лівадійському палацу їм провів сам цар, який як раз гостював у Криму. Варто зазначити, що під час круїзу Семюел Клеменс здружився з ще одним американцем Чарльзом Ленгдоном. А через кілька років майбутній великий письменник одружився на його сестрі, і з тих пір називав цю подорож – «мій щасливий вояж».

30 років « у сусіда біля хати» на вулицях Львову → Франц Ксав’єр Вольфганг Моцарт

Він же Вольфганг Амадей Моцарт-молодший. Був молодшим з шести дітей того самого Моцарта і одним з двох, що вижили. Ще малюком Моцарт-молодший почав навчатися музиці у кращих педагогів того часу: Андреаса Штрайхер, Яна Гуммеля і Антоніо Сальєрі. Уже в 11 років син знаменитого творця створив свій перший твір – фортепіанний квартет. А в 14 дав тріумфальний концерт у Віденській опері, де виконав спеціально написану кантату і один з концертів батька.

У 1808 році він їде на заробітки в наші краї. Цілий рік спадкоємець великої прізвища жив в селі Підкамінь Рогатинського району, де викладав музику дочкам графа Баворовського. Втім, в глухому селищі він відчував себе досить паршиво і самотньо, і в 1809 з задоволенням переїхав в більш респектабельний Бурштин, де став навчати дітей чиновника. Ще пару років поблукавши по околицях, він в результаті переїжджає в тодішній Лемберг – сучасний Львів.

В одному з центрів європейської культури тих років Моцарт-молодший оселився в будинку австрійського радника Бароні Кавалькабо, де навчав музиці його доньку Юлію.

В 1826 році до річниці смерті батька він заснував професійне хорове товариство Святої Сесілії, яке виконало в соборі св. Юра знаменитий «Реквієм». Це товариство фактично стало першим музичним товариством у Львові і прообразом музичної школи, а концерти хору збирали все місто на свої концерти.

За час життя у Львові він написав фортепіанні мініатюри, цикли варіацій, хорові кантати, найпопулярнішою з яких стала «Перший весняний день», а також кілька фортепіанних концертів. При цьому в своїх творах він використовував і українські мотиви, зокрема створив варіацію ре-мінор на пісню «У сусіда біла хата».

«Молоді дами бувають на балах в сукнях королівської розкоші, набагато пишніших все те, що можна побачити в Парижі … Вони буквально розтрощують чоловіків своїми нарядами!»

Оноре де Бальзак

В одному з українських навчальних закладів вчаться прямо там, де жив Бальзак. До початку 1830-х Оноре був уже досить відомим літератором: у Франції вийшли, наприклад, його «Шуани», «Гобсек» і «Шагренева шкіра».

Слава письменника, одного разу, подарувала йому листа від «чужинки». Анонімку написала графиня Евеліна Ганська, власниця великого маєтку близько Бердичева. Перша зустріч 33-річного письменника і 31-річної дворянки трапилася через рік в Швейцарії. Правда, палке побачення затьмарило присутність чоловіка Евеліни – 50-річного графа Венцеслава Ганського. Н

Листування між закоханими тривало, а в 1842 році Венцеслав Ганський помер. Настав час для особистого спілкування. Побачення в Женеві, Відні та Дрездені чергувалися з приїздами іменитого француза в Україні. У сумі в нашій країні Бальзак прожив майже рік, і чимало про неї писав.

 «Царство хлібів, мовчазні прерії Фенімора Купера. Тут починається український чорнозем, шар чорного і огрядного грунту товщиною з п’ятдесят футів, а то й більше! Це дивовижна країна, Оскільки поруч з властивим їй небувалим блиском бракує в ній самого необхідного комфорту». За два приїзду в Україну письменник відвідав Київ, Броди, Радзивілів, Дубно, Вишнівець.

У підсумку всі ці маршрути привели пару до Бердичева, де вони повінчалися на десятий рік вдівства Евеліни Ганської. Втім, до того моменту Бальзак вже важко хворів, і всього через півроку помер в Парижі. При цьому серйозно зіпсував його здоров’я в тому числі Київ. В українській столиці він був тричі, після чого міцно став асоціювати місто з широким асортиментом хвороб.

Райнер Рільке хотів би назавжди переселитися до Києва. У це «близьке до Бога» місто

Народився майбутній письменник в Празі де навчався в військовій школі. Поет багато подорожувам, знайомиться з видатними людьми: Л. Толстим, Н. Горьким. І. Рєпіним, Леонідом і Борисом Пастернаком, М. Цвєтаєвої.

Поет був дуже зацікавлений історією України, приїжджав сюди в 1900 р під час подорожі в Росію, яку називав своєю «поетичною батьківщиною». Україна захопила Рільке з розповідей художника і знавця історії І. Рєпіна. Поет відвідує Київ, Полтаву, Канів, захоплюється віршами Шевченка, багато часу проводить в святих місцях – Києво-Печерській лаврі. Велич паломництва віруючих в Києві справила на нього велике враження; він бачив в духовних віруваннях, в збереженні християнських традицій шлях до порятунку людства. Під впливом України і Росії були написані дві перші книги зі збірки «Книга годин». Повернувшись додому, поет записав до щоденника: «Згадую полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, й охоплює душу сум, що мене там немає».

“Я – бродяга і пристрасно люблю життя. Я був токарем, складачем, сіяв і продавав тютюн, махорку-серебрянку, плавав кочегаром по Азовському морю, рибалив на Чорному, вантажив кавуни і цегла на Дніпрі, їздив з цирком, був актором – всього і не згадаєш. І ніколи мене не гнала нужда. Ні, тільки безмірна жадібність до життя і нестерпне цікавість … “

Олександр Купрін

Після училища на нього чекала 46-й піхотний Дніпровський полк, що стояв у Проскурові Подільської губернії (нині Хмельницький). Будні глухого містечка, побут і звичаї здичавілого заштатного офіцерства, провінційних міщан описав він згодом у оповіданнях «Дізнання», «Похід», «Прапорщик армійський» і т.д.

Навесні 1893 Купрін їде до Петербурга складати іспит. В академію не потрапив, і, пішовши з армії, їде до Києва, де співпрацює в київській щоденній пресі, а потім у житомирських, одеських, ростовських, поволзьких газетах.

За час свого п’ятилітнього перебування в Україні, з 1894 року, він друкувався в газетах «Киянин», «Київське слово», «Волинь» (Житомир), «Одесские новости». Написані для київських газет нариси склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині.

Найбільш цікавою та плідною для молодого письменника стала поїздка по Донецькому вугільному басейну навесні 1896. Купрін оглядав ливарні і рейкопрокатні заводи, спускався в шахти, детально знайомився з технологією прокату, з доменною і мартенівською справою. Цікавлячись становищем робітників і прагнучи наблизитися до заводського середовища, він влаштувався комірником на один із заводів.

«Найбільше я любив Маріїнський парк в Липках біля палацу. Він нависав над Дніпром. Стіни лілового і білого бузку висотою в три людські зрости дзвеніли і гойдалися від безлічі бджіл. Серед галявин били фонтани… Хто не бачив київської осені, той ніколи не зрозуміє ніжної принади цього годинника. Перша зірка запалюється в височині.»

Костянтин Паустовський

Костянтин народився в Москві. Батька часто переводили по службі, сім’я багато переїжджала, в кінці кінців вони осіли в Києві. У 1904 році Костянтин вступив до Першої Київськуїої класичної гімназії. Коли він перейшов до шостого класу, батько пішов з сім’ї. Щоб сплачувати навчання, майбутньому письменникові довелося підробляти репетитором.

В кінці серпня 1911 року в Київ прибув імператор Микола II з сім’єю. На них чекали урочисті молебні, театральні вистави, огляди військ, прогулянка по Дніпру і відвідування класичної Київської першої гімназії (в зв’язку з її 100-річним ювілеєм). Головною ж метою приїзду було відкриття пам’ятника Олександру II на Царській площі.

Зустріч імператора з гімназистами Паустовський описав в повісті “Далекі роки”: “Я стояв останнім у шерензі, тому що був найменшим за зростом в нашому випускному класі. Микола підійшов до мене. Легкий тік смикав його щоку. Він неуважно подивився на мене, звично посміхнувся одними очима і запитав:

– Як ваше прізвище?

Я відповів.

– Ви малорос? – запитав Микола.

– Так, Ваша величність, – відповів я. Микола ковзнув по мені нудним поглядом і підійшов до мого сусіда … “

Далі стіни історико-філологічного факультетк Київського університету. Після початку Першої світової війни він перевівся в Москву.

Україна стане колись новою Грецією: прекрасне небо цього народу, весела вдача, музичний хист, родюча земля та ін., колись прокинуться: так із багатьох диких народів, якими також були колись греки, постане культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти на весь світ.

— Herders. Werke: In 5 Bd. Berlin; Weimar, 1969. Bd.1.s.135