«Не вірю в бога – в Україну.

Вона мій бог і поводир.

В свободу вірю, вірю в мир.

І хоч загину – до загину»

«Ніч Івана Богуна» 1965 р.

Писав ці рядки Микола Вінграновський,  який був одним із найвагоміших представників творчого покоління шістдесятників, хоча сам він стверджував: «Немає шістдесятників, сімдесятників – є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік». Можливо, через це він був і режисером, і сценаристом, і талановитим актором кількох фільмів. Але перш за все Вінграновський був поетом і його головною героїнею була Україна.

Микола Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в м. Первомайськ Миколаївської області в родині селянина, де було четверо дітей. Потім сім’я переїхала в інший район міста, де у школі №17  він здобув середню освіту. Після школи майбутній поет вступив до Київського інституту театрального мистецтва, де познайомився та потоваришував з Олександром Довженком, який пізніше забрав його до Москви на навчання у Всесоюзний інститут кінематографії. У 1960 році Вінграновський закінчив його та зіграв головну роль Івана Орлюка у стрічці «Повість полум’яних літ». За цю роль Микола отримав золоту відзнаку кінофестивалю в Лос-Анджелесі.  

Вінграновський вдало поєднував режисуру з письменством. Дебют, як поета, стався у 1957 році в журналі «Дніпро», але справжній розголос стався в 1961 році. Тодішня «Літературна газета» (зараз «Літературна Україна») вийшла із заголовком на всю четверту смугу «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої», де було вміщено п’ятнадцять віршів поета. «Найперше, що можна сказати про творчість Миколи Вінграновського, − зазначає поет, Мирослав Лаюк, − це поезія тільки про двох. Поет наче розмовляє з читачем, та попри це, також дає йому багато простору. У поезіях його ровесників все гостро, прекрасно, щільно, але без альтернативно, немає простору, а у Вінграновського його багато, він не стискає, не заганяє в рамки. Він, народжений у степу, пропонує нам цей степ у своїй поезії».

1962 року побачила світ його перша збірка «Атомні прелюди», яка містила 48 поезій.  Головним естетичним критерієм своєї творчості Микола Вінграновський визначає красу, прагне піднести свої метафори до висот, яких рідко досягає творча уява інших талановитих поетів. Він був єдиним серед «шістдесятників», хто міг так м’яко виринути із сірої комфортності життя і думки, кидаючи виклик нормативним приписам та ідеологічним повчанням. Микола Вінграновський завжди був самим собою – поетом абсолютного естетичного смаку та досконалої артистичності.

Через п’ять років вийшла нова збірка  «100 поезій», але увійшло туди усього лише 99. Причина – цензура, яка в першу чергу перетрусила чи не кожний рядок поезії. Ця невідповідність назві до кількості стала певним символізмом, де автор намагався донести до людей усі труднощі, які довелося подолати, щоб вони побачили цю збірку. Якраз тоді розпочалися репресії, де заарештовували та судили вільнодумців. У Вінграновського вистачило сил вистояти проти влади та залишитися собою. Примітно те, що на відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років захопилися політикою, поет зберіг вірність творчому покликанню й надалі міг говорити з читачами своїм чистим голосом.

Одночасно з поезією писав і прозу.  Під його пером з’являються повісті та оповідання. Серед найвідоміших: «Первінка», «Сіроманець», «Гусенятко», «На добраніч», «Кінь на вечірній зорі», «У глибині дощів», «Літо на Десні».Тут автор поєднував світи людей та тварин. Вінграновський майстерно передавав думки, які нібито були в голові тварин. За цей художній прийом його дуже полюбили діти. Саме через цю любов дітлахів до його творчості, Микола присвятив чимало своїх праць саме їм. А пізніше, у 1984 році, письменник став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка за дитячі збірки.

Микола Вінграновський також справжній майстер інтимної лірики, де розкриває широкий спектр почуттів. У своїх ранніх віршах поет оспівує вірність, цноту, пристрасть, розчарування. У зрілому періоді на перший план виступають здебільшого інтимні роздуми, прагнення проникнути розумом у сенс людського буття. Роман «Северин Наливайко» написаний великою любов’ю до України й великим болем за Україну, вичерпував його емоційно, змушував до усамітнення, втішав та засмучував, бо письменникові здавалося, що Северин Наливайко забрав його усього, вичерпав усі душевні сили. Але, не дивлячись на усі перешкоди, ціни великому романові «Северин Наливайко» Україна ще досі не склала.

Як вже було згадано, Микола Вінграновський був досить гарним актором та режисером. Після навчання у Москві, він працював на київській кіностудії О.Довженка. Через кілька років Миколі таки вдалося відзняти низку стрічок: “Дочка Стратіона”, “Ескадра повертає на захід”, “Дума про британку”, “Тихі береги”. Також кілька документальних фільмів, зокрема про Андрія Малишка й Олександра Довженка. У фільмографії режисера також є стрічки “Чигирин – столиця гетьмана Богдана Хмельницького”, “Батурин столиця гетьмана Івана Мазепи”, “Галич – столиця князя Данила Галицького”, “Гетьман Сагайдачний”. Сценарій до фільму «Світ без війни», на жаль, так і залишився тільки на папері.

Помер поет 26 травня 2004 року внаслідок тяжкої хвороби. Загалом у творчому доробку Миколи Вінграновського десять поетичних збірок, дев’ять повістей, один роман. Він зіграв вісім ролей та зняв 14 фільмів. Його твори стали вершинним набутком української літератури, гідно презентуючи українську культуру у світовому контексті.

Анжеліка Заставенко