Будівництво нового приміщення для комерційного училища міста Олександрівська розпочалося у 1905 році і тривало три роки. Із архівних матеріалів відомо, що керував роботами архітектор Тіссен, автор проекту будинку. У результаті на початку 1908 року училище перебирається до цієї будівлі, яка, за свідченням архівних даних, вважалася «чудовим, гарно обладнаним будинком, архітектура котрого цілком відповідала його призначенню».

У 1930 році будівля перейшла у власність Запорізького державного педагогічного інституту. Під час Другої світової війни будинок зруйнували вщент. У 1967 році на цьому місці вибудували другий навчальний корпус. Зараз важко уявити, з якими труднощами довелося зіштовхнутися представникам нашого ВНЗ під час цього будівництва. Зокрема, вже під час його завершення з’ясувалося, що корпус можуть не прийняти до експлуатації через відсутність у ньому системи комунікацій: необхідно було терміново дістати різні дроти, щоб підключити будинок до загальної системи університету.

Тодішній ректор Борис Шакало звернувся до Володимира Подоляка з проханням вирішити цю проблему. Справа у тому, що перш, ніж стати викладачем кафедри історії КПРС, а потім – філософії, Володимир Онисович у 1960-1962 роках працював головою профспілки запорізького раднаргоспу, і у нього були зв’язки із великими підприємствами міста: два із необхідних кабелів він дістав на «Дніпроспецсталі», а телефонний – на Титано-магнієвому заводі. У той час у Запоріжжі неможливо було відшукати бильця для сходів. У одній із будівельних організацій Володимиру Онисовичу дали дозвіл придбати їх через Київ. Разом із помічниками він їздив за необхідним обладнанням аж до столиці тодішньої УРСР. До речі, бильця сходів у другому корпусі замінили лише через 39 років після встановлення.

Для усього колективу ЗДПІ стало справжнім святом введення в експлуатацію нового навчального корпусу. До цієї будівлі переїхали філологічний факультет і факультет іноземних мов. Там розпочав свою роботу музично-педагогічний факультет, який у 1985 році перевели до Мелітополя. Також тут знаходилися всі загальноуніверситетські кафедри та комітет комсомолу, профспілки студентів та викладачів і співробітників. У 1973 році була створена редакція інститутської газети «Педагог», перейменованої потім на «Запорізький університет», якій виділили приміщення у другому корпусі. Інститутську бібліотеку також перевели з першого корпусу сюди, до спеціально побудованого для неї приміщення. Цікаво, що весь чималий книжковий фонд довелося перевозити на конях.

3 1989 по 1992 рік в цьому приміщенні знаходився історичний факультет. У 1991 році тут розташувався щойно створений факультет соціальної педагогіки та психології.

У 2005 році від філологічного факультету відокремився факультет журналістики, який теж залишився у другому корпусі. Після ремонту четвертого навчального корпусу в 2000 році туди переїхали майже всі загальноуніверситетські кафедри, профспілки студентів, а також викладачів і співробітників. Редакція газети «Запорізький університет» спершу перемістилася до четвертого корпусу, а потім – до гуртожитку № 4.

Третій навчальний корпус ЗНУ – це приміщення колишньої жіночої гімназії, збудованої 1897-го року. Вона як і чоловіча гімназія (нинішній перший корпус ЗНУ), містила в собі домову церкву. У 1930 році будівлю віддали педінституту.

Ліворуч від неї знаходився старий цвинтар, на якому були поховані, серед інших, відомий діяч народної освіти Олександрівською повіту, археолог, етнограф Яків Новицький та козак Платнирівського куреня, останній кошовий отаман Запорізької Задунайської Січі – Осип Гладкий. Його могила і зараз знаходиться на території студмістечка університету.

За спогадами свідків, у сучасному третьому корпусі під час війни розташувався штаб німецької групи армії «Південь» Манштейна Еріха фон Левінскі. Він згадував, що саме сюди у 1943-му році приїздив Адольф Гітлер.

Після війни у третьому корпусі знаходилася середня школа № 65. I тільки 1979-го Запорізькому педінституту повернули цю будівлю. Спершу у ньому знаходився факультет фізичного виховання, потім – історичний. З 1987 року і до сьогодні тут розміщено біологічний факультет.

Докладніше про історію 3 навчального корпусу:

Приміщення третього навчального корпусу взято на облік як пам’ятник архітектури місцевого значення рішенням облвиконкому № 138 від 14 квітня 1987 року. А ще раніше – 10 лютого 1971 року – рішенням Запорізької обласної ради робітників № 5 його взяли на облік охорони пам’ятників історії.

Третій корпус будували як приміщення для Олександрівської жіночої гімназії. Вона була створена 1897 року, але свого приміщення не мала, тому змушена була орендувати, його. I лише у 1897 році у місті порушили питання про будівництво власного приміщення.

23 грудня 1900 року повітове земство асигнувало в міську управу для будівництва жіночої гімназії 5.000 карбованців. Основні будівельні роботи припали на 1902-1903 роки Підрядниками виступили власники цегляних та черепичних заводів, брати Мінаєви. Загалом, на спорудження приміщення гімназії витратили 100.000 карбованців – значну, як на ті часи, суму.

У 1911 році до внутрішнього корпусу добудували домову церкву. Після переходу будівлі у власність педінституту кімнату переробили у спортивний зал, зараз у цьому приміщенні розташований зоологічний музей.

У 1920 році в нинішньому третьому корпусі розмістили червоний штаб 30-ї стрілецької дивізії, яка прибула до Олександрівська з Уралу. А з 1921 року значну частину приміщень колишнього навчального закладу займав військовий шпиталь.

Лише 1926 року будинок знову почали використовувати як приміщення навчального закладу: тоді його було передано Запорізькому педагогічному технікуму, а у 1930 – будівля перейшла у власніть Запорізького державного педінституту.

Під час Другої світової війни, за спогадами свідків, у приміщенні сучасного третього навчального корпусу, розташовувався штаб німецької групи армії «Південь» Манштейна Еріха фон Левінскі. Останній згадував, що у 1943 році сюди приїздив сам Адольф Гітлер.

Після війни приміщення передали середній школі № 65. А у 1979 році будівлю знову повернули ЗДПІ.

У стильовому плані третій навчальний корпус ЗНУ – це яскравий приклад архітектури пізнього історизму (еклектики), за часів якого максимально використано риси «цегляного» стилю.

Композиція головного фасаду двоповерхового будинку, що має Т-подібну форму, повторює класичні форми адміністративних та навчальних закладів XIX століття: центрально-осьова, з широким виступом ризоліту, акцентованого аттиковим парапетом та широким арочним порталом головного входу з окресленими парапетом сходами. Бічні ризоліти, франковані широкими наріжними стовпами, надають їй рівноваги. Арочні віконні прорізи створюють чіткий вертикальний ритм, а суворість композиції значно пом’якшує багатство декоративних деталей, у яких сполучені елементи неоренесансу та неоросійського стилю, виконані, як і самі площини фасаду, з високоякісної вохристої керамічної цегли. Оздоблення бічних фасадів аналогічне головному, додаткові, – позаду, оздоблені скромніше.

Раніше ліворуч корпусу знаходився цвинтар, на якому, і серед інших, були поховані відомий діяч народної освіти Олександрівського повіту, археолог, етнограф Яків Новицький та козак Платнирівського куреня, останній кошовий Запорізької Задунайської Січі Осип Гладкий. Могила його і зараз знаходиться на території студмістечка університету.

3 1973року, коли ЗДПІ повернули цей корпус, спершу у ньому знаходився факультет фізичного виховання, потім – історичний.

3 1987 року до сьогодні тут розміщено біологічний факультет.

джерело інформації: офіційний сайт ЗНУ

Діана Щурко