СпівВЛАСНИКИ чи співКАМЕРНИКИ?

Рекомендації замість гарантій

А й справді, наскільки поєднувані інтереси «самостійних» розпорядників колективної нерухомості з органами територіального управління? Адже означений законодавчий акт не вельми сприяв гармонізації їхніх стосунків, поставивши отчу людність перед жорстко лімітованим у часі вибором: або гуртуєтесь в об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), або за визначенням зборів мешканців матимете приватних управителів. А ні – то вони «вольовим» рішенням призначаються місцевими органами влади. Зауважмо, всупереч вимогам ст. 36 Конституції України: «Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян». Воістину, силою не станеш милою. Тим паче, що сей нав’язаний «шлюб», як справедливо вказала пані Аліса, супроводжувався тихушним вилученням із норм законодавства статті про здійснення попереднього капремонту бюджетним коштом. Що ж натомість державних гарантій, обов’язкових до виконання? Місцеві програми підтримки об’єднань співвласників, залежні від «наявності вільних коштів», котрих завжди гостро бракує.

Коли житло стає національною загрозою

Це ж треба: довести до ручки одну з найнадійніших у світі сфер підприємництва – ЖКГ, зваливши накопичені матеріальні затрати на дезорієнтованих співгромадян під маркою… появи «справжнього» господаря багатоквартирного житла! Замислимося: навіщо взагалі знадобилася відмова од усталеної системи ЖЕКів, що сяк-так справлялися зі своїми обов’язками, заради туманних перспектив «співволодарського» хазяйнування? Аж ніяк не від намагання наших просунутих керманичів «слідувати передовому європейському досвіду», а з огляду на… елементарну відсутність коштів (і чималих!) на підтримання багатоповерхівок у пристойному стані. Факт: успадкована нами «комуналка» традиційно була збитковою. Низькі тарифи для населення багаторазово перекривалися регулярними вливаннями з держбюджету, що дозволяло своєчасно здійснювати поточні й капітальні ремонти, підтримуючи баланс між амортизацією та оновленням «спальних кварталів». З переходом же на ринкові відносини дотаційна складова почала стрімко всихати спільно з джерелом її надходжень – кризуючою економікою. Зрештою, залишена напризволяще, нерухомість сягнула критичної межі зношеності. Особливо у старих висоток, котрі складають дві третини загального числа. І це набуло масштабів національної загрози!

Навіть у молодих містах на кшталт Дніпрорудного, яке наступного року відзначатиме своє 60-річчя, визріла потреба невідкладного проведення суцільного техаудиту споруд. Тоді й отримаємо реальну картину стану тутешньої нерухомості з наступним полагодженням небезпечно зношених конструкцій, комунікацій, аби уникнути виникнення аварійних ситуацій. Що вже казати про міста-діди! Але, знову ж таки, де взяти мішки грошей на таку грандіозну «діагностику», тим паче – «лікування» вкрай занедбаного житлового фонду?

Вибір без вибору

Не мудруючи лукаво, рідненькі законотворці вирішили під виглядом прогресивних реформ… «облагодіяти» цією гризотою пересічний загал. Чудово розуміючи, що той за умов падіння рівня життя просто не в змозі винести на власному хребті чергові захмарні витрати на додаток до галопуючих тарифів та цін на найнеобхідніше. Спитаєте: що ж робити? Про мене, так коли вже обирати з двох проблемних новацій – ОСББ й приватних управителів – краще вже зупинитися на першому.

Як не як, за вдумливого хазяйнування поступово зосереджуються на колективному рахунку кошти для оперативної «капіталки». А також ліквідації наслідків неконтрольованих надзвичайних ситуацій (землетрусів, ураганів, техногенних катастроф таке інше). По-друге, домове самоврядування, схоже, обійдеться дешевше державного. Та й обсяг внеску на утримання будинку, поточний ремонт (сходових прольотів, коридорних вікон, даху тощо) уже визначатиметься не відстороненим «чужим дядьком», а спільно із зацікавленими сусідами.

Що ж стосується найбільш ласої приманки для ОСББешників – попереднього бюджетного капремонту – не варто перейматися ілюзіями. Навіть у насиченому податкоплатними підприємствами обласному центрі на означені цілі виділяється по кілька десятків мільйонів гривень на рік – крапля в морі існуючих потреб. Про хронічно стагнуючу «глибинку» годі й казати. Так, на установчих зборах ОСББ «Парус-78» мер Дніпрорудного Юрій Коробов відверто заявив: міська скарбниця здатна витягнути капремонт хіба що двійко вкрай «завальних» об’єктів. Думається, це сумно типова ситуація.

Комунальна МТС?

Виходів же з неї напрошується бодай два. По-перше, реалізація викладеної у згаданому газетному матеріалі методики співфінансування нагальної «капіталки» пайовими коштами колективних будинковласників та місцевих бюджетів. По-друге, організаційно-фінансове об’єднання зусиль самих ОСББ за принципом машино-тракторних станцій (МТС) – техпідрозділів, що колись побутували у вітчизняному агросекторі. Адже кожному тодішньому колгоспу мати у себе весь набір землеробських механізмів та спеціалістів, як і нині – в їхніх комунальних відповідниках, було не по кишені. Та й не раціонально – всього на кілька місяців у рік активного використання з подальшими тривалими непродуктивними витратами за простій. Куди вигідніше на підрядній основі замовляти централізований МТСівський сервіс, оплачуючи його за результатами виконаних операцій. У цьому випадку кожна зі сторін буде взаємно відповідальною: гроші ж бо на оплату замовлення йдуть не з «нічийного» (державного), а з власного гаманця!

Так, може, змахнемо пил із «совкової» організаційної схеми й творчо застосуємо у своєму розворохобленому, балансуючому на межі краху ЖКГ? Передбачаю резонне заперечення: мовляв, наведена аналогія неправомірна, оскільки організація МТС була вимушеним кроком, обумовленим гострою нестачею сільгосптехніки. А хіба у нас зараз у достатку «комунтехніки»?

Юрій СКИБА