Що врятує від коронавірусу?

Між Вищою Волею та випадковістю

В надскладний час вселюдських випробовувань, коли світські інститути управління навіть у найрозвиненіших країнах виявили повне безсилля перед пандемією «коронки», вирішальну роль у порятунку цивілізації може зіграти… духовна сфера. Так-так! Адже із сивої давнини відомо: щира, одностайна молитва богонаснаженої спільноти творить чудеса – терпить поразку сильніший супротивник, влягається буйство природної стихії, відступає згубна недуга.

Наочне тому підтвердження – виникнення свята Покров Пресвятої Богородиці на честь розкритого Божою Матір’ю рятівного омофору (покрову) над головами константинопольських віруючих, що ревно молилися за спасіння від іноземного нашестя.

Дехто заперечить: мовляв, то лише легенда і  має бодай два варіанти. По-перше, стосовно давніх русів-язичників на чолі з князем Аскольдом, які взяли в облогу столицю Візантії, а після втручання надприродної сили, будучи глибоко вражені могутністю близькосхідного вчення, на чолі зі своїм ватажком дружно прийняли хрещення. За іншою ж версією, основа свята – заступницьке видіння Андрія юродивого під час облоги того таки Царгорода вже військами агарян (ісмаїлітів), котрі також знічено відступили, не посмівши суперечити Вищій Волі.

Тоді звернемося до історично достеменних подій – незбагненної допомоги середньовічним японцям після всенародних молебнів Творцеві щодо загрози вторгнення потужного флоту правителя Монгольської імперії хана Хубілая, амбіційного онука Чінгісхана. Факт: неймовірної сили тайфуни двічі (!) в 1274 та 1281 роках  вщент рознесли кораблі загарбників. Після чого грізний завойовник геть відмовився од спроб поневолювати «зачарованих» острів’ян і взагалі розвивати військово-морську потугу. Що стало першою й останньою спробою монголів поміняти звичні для себе кінські сідла на непевну хиткість морської стихії.

Як встати з колін?

Упереджуючи скептичний закид на простий збіг обставин, зазначимо: картина повторилася  через майже сім століть. Наприкінці Другої світової війни в аналогічній ситуації нечуваний у ту пору року страшенний вітрогон добряче потріпав американські кораблі вторгнення до Японії, віддаливши її капітуляцію. А хіба не сталося щось подібне трьома роками раніше, коли, здавалося, вже ніщо не в змозі зупинити німецьку армію на сході?

Тоді, пізньої осені 1941 року, переступивши через власну образу за утиски й репресії з боку більшовицької влади, духовенство й віряни дружно молилися до Господа по допомогу в боротьбі з коричневою чумою. І – о, диво! – прийшла рання, навдивовижу люта зима, яка в повному розумінні зціпеніла не готових до боротьби з «генералом морозом» новоявлених володарів світу.

Знаменно: Пасха 1945 року припала на 6 травня – день пам’яті святого великомученика Георгія, покровителя воїнства, напередодні капітуляції Німеччини… Чом би віруючим знову не виступити «посередниками» до Всевишнього, скориставшись мудрою порадою Ліни Костенко: «Україна не встане з колін, поки не стане на коліна перед Богом»?

Тим самим храми й оселі наповняться Словом Божим. Нехай різними мовами, різними літургійно-обрядовими канонами. Та головне – єдиною спрямованістю до світла, добра, воскресіння в кожному з нас відповідальності не лише за власну шкуру, а й за долю спільних цінностей людства.  А воно ж бо нині балансує на краю прірви – еколого-техногенної катастрофи, економічного колапсу, духовно-морального звиродніння, гострої загрози Третьої (і вочевидь, останньої!) світової війни.

Чи ж не за те ми й отримали Згори, так би мовити, «останнє китайське попередження» – вкрай заразний та складний у лікуванні COVID-19, до якого, на відміну од інших інфекцій, не виникає імунітету у перехворілих підступною недугою? Тож навіть подолана напасть може повторитися…

Ось і тягне прямо-таки заволати до священнослужителів різних вірувань та їхньої пастви: об’єднаймося у смиренному зверненні до багатоликого, але ЄДИНОГО духовного Пастиря! В разі ж бо дієвості цього «всецерковного хору» отримаємо надію на гідне майбутнє…

Юрій СКИБА