До Запоріжжя завітав Андрій Куликов. Говорили про стандарти громадської журналістики у воєнний час, взаєморозуміння, національні прес-карти та незалежні ЗМІ. Журналіст провів дві зустрічі майже одна за одною.

Перша зустріч відбулась у Запорізькому національному університеті. “Українську журналістику я вважаю цілком успішною“, – зауважив на початку зустрічі він, а згодом додав: “Українська аудиторія, на мою думку – загартована, критично налаштована й допитлива“. Детальніше про те, що розповідав журналіст студентам можна дізнатись на сайті молодіжного радіо Universe.

 

Фото: Прес-центр ЗНУ

Питання інформаційного простору лунали вже на другій лекції у конференц-залі готелю “Reikartz”. Провідною темою лекції була “Правда – наскільки вона важлива та чи важливо для працівника ЗМІ не вигадувати свою власну реальність”. Журналіст має бути максимально точним, незважаючи навіть на протилежну точку зору. Кожний тезис Куликов закріплював реальними історіями, зокрема, протягом 12 років роботи при жорсткій цензурі СРСР. Він розповів, що будучі на першій своїй посаді – кореспондента відділу пропаганди – журналісти того часу підпорядковувались таким принципам:

– Якщо не пускають в двері – лізь у вікно

– Якщо немає події – створи її

– Брехня на користь радянської влади – свята правда

І хоча останні 2 правила не гідні звання журналіста, то перший принцип, на думку Куликова, повинен реалізовуватися й досі. Важливість писати лише правду Куликов підкріпив декількома історіями зі свого життя, коли він на власному досвіді переконався, якими неприємними можуть бути наслідки “вигадування правди”.

“За цей час я почав її ненавидіти”, – так журналіст згадує про пропаганду радянського союзу, у якій йому колись доводилося працювати.

Не менш важливим є різні точки зору у матеріалі. Журналіст розповів, що саме можливість висловитися людям різних “кольорів” (на прикладі подій Революції гідності – Майдан, Антимайдан та нейтральна сторона) стало запорукою успіху роботи програми “Свобода слова”, яку проводив Куликов.

“В часи війни ми особливо уразливі” – так лектор оцінив стан сучасної суспільної думки в Україні. Однією із провідних думок на лекції була така: резонансні події, а особливо війни та революції, дозволяють пропаганді створювати міфи. Ще здавна є “традиція” давати насмішливі епітети ворожим солдатам під час воєнних дій. У якості прикладів Куликов надав радянських “Іванів” та нацистських “Гансів”. Наразі ж є тенденція до “знедушення” ворогу; сучасні приклади – “укропи” та “ватники”. Такі бездушні образи створюються саме для зменшення цінності їхніх життів. Куликов також розповів, що знаменитий термін “кіборг” спочатку був вигаданий антиукраїнським кореспондентом та був вживаний у негативному сенсі. Українська пропаганда швидко підхопила цю тему та надала слову позитивних якостей, таких, як відданість.

Порушувались питання про важливість висвітлювати всі точки зору на прикладі подій Революції гідності та того, як різні ЗМІ по-різному могли освітити одну й ту ж саму подію. Куликов пояснив принцип роботи однієї з методик медіа країни-окупанта, коли журналіст майже весь час знаходиться в кадрі. Це пояснюється тим, що немає достатнього матеріалу для підкріплення фейкової новини, тому пускають те, що є.

Наприкінці лекції пролунали питання аудиторії. Було порушено такі важливі теми, як маніпуляція ЗМІ з боку медіамагнатів, що буквально диктують журналістам, як їм краще працювати та про що краще мовчати. Куликов розповів, що найважливішим є ініціатива “знизу”. Прикладами такої ініціативи є такі медіа, як Громадське Радіо або Громадське Телебачення, які почали свою діяльність самостійно та незалежно від когось з олігархів або конкретних політичних сил.  Саме ініціатива знизу є рушійною силою, яка створює якісний, оригінальний і незаангажований національний продукт. Куликов також запропонував свою власну думку розглядання суспільства не через призму національної ідеї, а насамперед з громадянської. Із усіма гарними побажаннями журналіст завершує лекцію.

Нагадаємо, що Андрій Куликов працював на каналах “1+1”, Новому каналі, СТБ та ICTV, на якому перш за все став відомим завдяки програмі “Свобода слова”, де був ведучим. Зараз він є Головою Правління Громадського радіо Україна.

Микола Мельничук