ПОРОГИ

Не так давно мені до рук потрапила відома книга польського письменника Януша Леона Вишневського «Одиночество в сети», яку подарували моїй сусідці. І, звичайно ж, я, як поціновувач сучасної літератури, попросила в неї цю книгу. Сусідка наголосила: «Бери. Але більшість із тих, хто вже ознайомився з нею, так і не дочитали до кінця».

 Мене здивувала ця пересторога, але я була впевнена, що зі мною такого не трапиться. Проте все ж помилилась. Вже на п’ятій сторінці стало нецікаво, а обуренню щодо синтаксичного оформлення тексту просто не було меж.

 Іноді складалося враження, ніби цей роман писав учень восьмого класу або автор не перечитував написаного.

 Хочу навести хоч і не найяскравіший, та все ж приклад із цієї художньої «скарбниці»: «Когда он вернулся из ванной, она уже была одета. Время было довольно позднее, и они решили поесть в ресторане внизу. Он позвонил портье и заказал столик. Затем с улыбкой он вручил ей подарок, но она спросила, может ли она сперва насладиться ужином с ним, а уж потом порадоваться подарку.   Он сказал ей, что выглядит она просто восхитительно. Они спустились вниз… Она чувствовала себя такой счастливой…».

 І, знаєте, мені здалася дивною така інтерпретація  твору.  А найголовніше в голові не вкладалася коротенька, так би мовити, анотація до книги: «Книга три года не выходила из списка бестселлеров, выдержала множество переизданий – в том числе с дополнениями… Экранизация этого романа в первый же месяц проката обогнала по популярности все голливудские новинки».

 Як? Поясніть мені, як таке можливо? Напевно, я надто вимогливий читач, але ця книжка точно не заслуговувала моєї уваги.

 З часом я подумала ось про що: можливо, справа зовсім не в авторі? Може, цей роман дійсно є чимось унікальним у літературі, але в іншому перекладі, а ще краще в оригіналі?

 Адже перекладач відіграє величезну роль у сприйнятті написаного. Як він подасть, обробить літературний твір, таку популярність книга й матиме. Можливо, це провина не Януша Вишневського, а саме перекладача видавничої групи «Азбука – Классика» Леоніда Цив’яна?

 А що, як прочитати український відповідник цього роману? Чи зміниться сприйняття книжки?

 На жаль, мені не вдалося завантажити україномовну версію, аби порівняти уривки з тексту. Проте я задумалася над цим питанням глибше.

 Згадала уроки зарубіжної літератури в школі й вірші класиків, які учням необхідно вчити напам'ять. У деяких випадках, за аналогією, наводилися приклади іноземного твору з російським та українським перекладом. Як зараз пам’ятаю, іноді в обох варіантах навіть зміст вірша був різний.

 Для прикладу проілюструю Сонет 130 Вільяма Шекспіра в російськомовному та україномовному перекладі.

Ее глаза на звезды не похожи,

Нельзя уста кораллами назвать,

Не белоснежна плеч открытых кожа,

И черной проволокой вьется прядь.

С дамасской розой, алой или белой,

Нельзя сравнить оттенок этих щек.

А тело пахнет так, как пахнет тело,

Не как фиалки нежный лепесток.

Ты не найдешь в ней совершенных линий,

Особенного света на челе.

Не знаю я, как шествуют богини,

Но милая ступает по земле.

И все ж она уступит тем едва ли,

Кого в сравненьях пышных оболгали.

 Переклад  С.Маршака

 Звичайно, можна було взяти переклад  Д. Паламарчука, наведений у підручниках для школярів. Проте, для порівняння краще підходить сонет в перекладі О. Тарнавського

Моєї пані очі — не як сонце;

Від губ її червоний більш кораль.

Як білий — сніг: грудь в неї сіра чом це?

Як волос — дріт: то в неї звій спіраль.

Я бачив шовк троянд: червоний, білий;

Не бачу рож цих на її щоках.

Парфумів запах більше мені милий,

Ніж віддих, що димить в її устах.

Люблю, як розмовля вона, хоч знаю,

Що музика дає ще кращий звук;

Не бачив я богинь, як ходять в раю,

Моєї ж пані хід — незґрабний стук.

Та все ж незвичне це моє кохання,

Споганене від фальшу порівняння.

 Бачимо, що різниця в подачі та художньому образі абсолютно різна. Кожен із перекладачів відійшов від технічного перекладу й додав образності, проте кожен це зробив по-своєму, на власний смак та манеру.

 І в мене виникла думка: а що, коли ми говоримо, наприклад: «Мені подобається Ремарк або Маркес, бо він легко та цікаво пише», – а це, насправді, заслуга не самого автора, а саме перекладача? Це він легко та цікаво подає переклад зарубіжного автора.

 Тоді, скажіть мені, будь ласка, як ми можемо оцінювати іноземних авторів, якщо в нас навіть немає впевненості, що подана в творі думка – це саме думка автора, а не іншої особи?

 Як тоді робити висновки хоча б про індивідуальний стиль письменника? Отже, у перекладі книжки майже відсутній цей самий стиль.

 Зрештою, запитань я маю багато, але відповідь можу надати лише одну. Або треба виховувати високопрофесійних, справді талановитих перекладачів, які не спаплюжать текст, а навіть додадуть родзинки, або ж володіти різними мовами світу та читати в оригіналі.

 Принаймні тоді не виникнуть такі непорозуміння, як у мене з книжкою Януша Вишневського, адже я й досі впевнена, що цей роман вартий уваги, але в іншому перекладі.

 Ірина КОВАЛЕНКО