Інтерес читачів «РГ» до інтервю гендиректора холдингу компаній «Місто для людей» Миколи Бумажного про стан сучасного ЖКГ (25.01.2021) цілком виправданий. Адже важко знайти в нашому розбурханому колобродді нагальнішу проблему, ніж геть занедбана, воістину на межі суспільної катастрофи комунальна сфера. Зокрема, привертає увагу досвід формування взаємовигідних стосунків між керуючими компаніями та об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ).

Це ж треба: довести до ручки одну з найнадійніших у світі галузей підприємництва – ЖКГ, зваливши накопичені матеріальні затрати на дезорієнтованих співгромадян під маркою… появи «справжнього» господаря багатоквартирного житла! Замислімося: навіщо взагалі знадобилася відмова од усталеної системи ЖЕКів, що сяк-так справлялися зі своїми обов’язками, заради туманних перспектив «співводарського» хазяйнування? Аж ніяк не від намагання наших просунутих керманичів «слідувати передовому європейському досвіду», а, вочевидь,  з огляду на… елементарну відсутність коштів (і чималих!) на підтримання багатоповерхівок у пристойному стані.

Факт: успадкована нами «комуналка» традиційно була збитковою. Низькі тарифи для населення перекривалися регулярними вливаннями з держбюджету, що дозволяло своєчасно здійснювати поточні й капітальні ремонти, підтримуючи баланс між амортизацією та оновленням «спальних кварталів». З переходом же на ринкові відносини дотаційна складова почала стрімко всихати спільно з джерелом її надходжень – кризуючою економікою. Зрештою, залишена напризволяще нерухомість сягнула критичної межі зношеності. Особливо у старих («сталінки», «хрущовки»)  висоток, котрі складають більшість від загального числа. І це прийняло масштаби національної небезпеки!

Навіть у молодих містах, на кшталт Дніпрорудного, яке цьогоріч відзначає своє 60-річчя, визріла потреба невідкладного проведення суцільного техаудиту  споруд. Тоді й отримаємо реальну картину стану власної нерухомості з наступним полагодженням небезпечно зношених конструкцій, комунікацій, аби уникнути виникнення аварійних ситуацій. Що вже казати про міста-«діди»! Але, знову ж таки, де взяти мішки грошей на таку грандіозну «діагностику», тим паче – «лікування», вкрай зношеного житлофонду?

Вибір без вибору

Не мудруючи лукаво, рідненькі законотворці вирішили під виглядом прогресивних реформ… «облагодіяти» цією гризотою пересічний загал. Чудово розуміючи, що той за умов падіння рівня життя просто не в змозі винести на власному хребті чергові захмарні витрати на додаток до галопуючих тарифів та цін на найнеобхідніше. Спитаєте: що ж робити? Гадаю, за добрим прикладом «МДЛ», слід налагоджувати партнерські, а не конкурентні, відносини між управлінським компаніями та ОСББ, оскільки порізну нам не вибратися з нинішньої вседержавної житлової ковбані.

Як не як, за вдумливого хазяйнування та координації зусиль поступово зосереджуються кошти для оперативної «капіталки». А також ліквідації наслідків неконтрольованих надзвичайних ситуацій (землетрусів, ураганів, техногенних катастроф). По-друге, співпраця управлінського керування ЖКХ спеціалізованими компаніями та домове самоврядування, схоже, обійдеться дешевше державного, економлячи на обслуговуючому персоналі.

Що ж стосується найбільш ласої приманки для ОСББешників – попереднього бюджетного капремонту, не варто перейматися ілюзіями. Навіть у насиченому податкоплатними підприємствами обласному центрі на означені цілі виділяється по кілька десятків мільйонів гривень на рік – крапля в морі існуючих потреб. Про хронічно стагнуючу «глибинку» годі й казати! Так, на установчих зборах ОСББ «Парус-78» представник дніпрорудненської влади відверто заявив: міська скарбниця здатна витягнути капремонт хіба що двійко вкрай «завальних» об’єктів. Думається, це сумно типова ситуація.

Комунальна МТС?

Виходів же з неї напрошується бодай два. По-перше, співфінансування нагальної «капіталки» пайовими коштами управлінських компаній, колективних будинковласників та місцевих бюджетів. По-друге, організаційно-фінансове об’єднання зусиль за принципом машино-тракторних станцій (МТС) – техпідрозділів, що колись побутували у вітчизняному агросекторі. Адже кожному тодішньому колгоспу мати у себе весь набір землеробських механізмів та спеціалістів, як і нині – в їхніх комунальних відповідниках,   було не по кишені. Та й не раціонально – всього на кілька місяців у рік активного використання з подальшими тривалими непродуктивними витратами за простій. Куди вигідніше на підрядній основі замовляти централізований МТСівський сервіс, оплачуючи його за результатами виконаних операцій. У цьому випадку кожна зі сторін буде взаємно відповідальною: гроші ж бо на оплату замовлення йдуть не з «нічийного» (державного), а з власного гаманця! 

Так, може, змахнемо пил із «совкової» організаційної схеми й творчо застосуємо у своєму розворохобленому, балансуючому на межі краху ЖКГ? Передбачаю резонне заперечення: мовляв, наведена аналогія неправомірна, оскільки організація МТС була вимушеним кроком, обумовленим гострою нестачею сільгосптехніки. А хіба у нас зараз у достатку «комунтехніки»?

Юрій Скиба