В ноябре 1997 года Президент Леонид Кучма издал Указ «В поддержку инициативы общественных организаций и с учетом важной роли украинского языка в консолидации украинского общества» об учреждении Дня украинской письменности и языка. С тех пор этот праздник отмечается ежегодно 9 ноября, в день памяти преподобного Нестора Летописца.
Задумывались ли вы когда-нибудь о том, что именно делает нас украинцами? Независимость, которой чуть больше двадцати лет, или еще какие высокие достижения нашей замечательной державы? Нет, вряд ли (хотя, независимость – это все равно хорошо), учитывая тот факт, что многие вообще не верят в существование украинской нации – мол, все это происки оголтелых националистов, стремящихся отпочковаться от великой и прекрасной России и разъединить русских людей. Так что, не придумали?
Как можно было догадаться, речь пойдет об украинском языке. В последнее время языковая тема стала очень модной. Это неудивительно – как только подходило время очередных выборов, политики сразу начинали морочить голову людям. Ну, и в итоге доморочились до принятия русского региональным языком. Этим моментально воспользовались многие области Украины, в основном восточные и южные. Многим украинский кажется смешным, многим – непонятным, кто-то открыто его ненавидит…
А я люблю украинский язык. Несмотря на то что вырос в русскоязычной семье и слышал украинскую речь только когда приезжал к своим тетушкам в село. В детстве меня вообще не интересовал вопрос национальной принадлежности, однако время не стоит на месте, и годам к шестнадцати я рассуждал приблизительно так: я родился и вырос в Украине, где живут трудолюбивые и талантливые люди, с которыми я ощущаю определенное единство. Украина – независимая держава, имеющая богатую историю (в которой хватает и славных, и печальных моментов) и культуру, традиции, которые мне нравятся (пусть я их знаю не так много). У нас є (здесь я перейду на солов’їну) прекрасна, співуча мова, яка мені до вподоби. Все це і робить нас українцями. Ні, я не націоналіст. Я лише насправді люблю нашу країну і мову. А наша мова – це останнє, що можна в нас відібрати. Хоча ні. Саме мову відібрати у нас не можна!
Моє життя склалось так, що довелось навчатися у різних школах. Але ніде не було мені складно вивчати українську, тому я не можу зрозуміти людей, які вперто стверджують, що не можуть вивчити бодай три слова. Так, наша мова дуже гарна і співуча. Ще один плюс – відсутність такої кількості брудної, нецензурної лайки, яка є у російській.
До речі, російськомовні спеціалісти, які працюють в Ірані на будівництві АЕС (серед них дуже багато енергодарців), досить швидко засвоюють фарсі. Буквально через два-три місяці вони починають потроху розумітися з персами і не вбачають у цьому нічого складного – це знання нерідко допомагає торгуватися з персами на ринку. Але чомусь для багатьох з них українська залишається складною та незрозумілою.
Весь світ вважає за норму знання декількох мов. Але у нас деякі розумники вимагали для себе дві державні мови, не знаючи досконало жодної з них. Чи зможуть вони вивчити обидві або проконтролювати, щоб державні посадовці добре володіли обома? До речі, Віктор Федорович останнім часом все краще говорить українською, хоча, час від часу, знов радує нас черговим ляпом (респект та уважуха йому і за перше, і за друге). Щось підказує мені, що це робиться навмисно, і актори «95-го кварталу» цю ідею вже відобразили. А от Микола Азаров, здається, просто знущається з української. На цю тему в Інтернеті повно так званих демотиваторів.
Неодноразово чув, як російськомовні люди висловлюють свою думку про те, що українська дуже смішна. Навіть наводять безглузді приклади перекладу з російської, які насправді не мають нічого спільного з реальністю. Не можу показати на газетній сторінці всі ці чудасії, але можу запевнити кожного: «стрекоза» по-українськи – «бабка», «кузнечик» – «коник», а «коробка передач» – це просто коробка передач, а зовсім не «скринька перепихунців». Вважаю, що спроба висміяти будь-яку (не лише українську) мову за те, як звучить те чи інше слово, є проявом морального та інтелектуального дикунства та деградації.
Зараз стало модним казати про те, що в Україні немає своєї історії та культури, що українська – навмисно спотворена російська. Але більшість з тих, хто це стверджує, взагалі не мають ніякого відношення ані до культури, ані до історії, ані до мовознавства. Не довіряйте пройдисвітам, не дозволяйте знущатися з рідної мови. Україна в нас одна, і не можна її покинути напризволяще. Пам’ятайте: держава без мови не має майбутнього!
Константин ТАБАКАЕВ
Комментарии:
нет комментариев