55 років разом

Саме сьогодні Валентина Василівна та Петро Андрійович Корлиханови відзначать 55 років з дня весілля. Напередодні ми відвідали родину та поцікавилися, як їм вдалося пройти пліч-о-пліч більше пів століття разом.

31 грудня 1964 року

Наші герої познайомилися у Челябінську, де вчилися та працювали. Тоді молодь знайомилася на танцях. Так сталося і з ними.

– Після роботи я пішов на танці. Тоді модними були «Летка-єнка» та краков’як. Всі розучували їх. У юрбі я побачив Валентину, зрозумів – це кохання з першого погляду, – розповідає, посміхаючись, Петро Корлиханов. – Запросив її на
танець – вона не відмовила.

Валентина Василівна з подругою якраз прийшли на танці, щоб вивчити рухи «Летки-єнки».

– А тут до нас підійшов такий високий худий хлопець. Запросив танцювати, – зі сльозами на очах згадує наша співрозмовниця. – Він сподобався мені, ми почали дружити. А трохи пізніше я побачила його паспорт і дізналася, що він молодший за мене на рік.

Валентина Василівна хотіла припинити дружбу, та Петро Андрійович вмовив її не робити цього. За чотири місяці після знайомства пара з’єднала свої долі.
– Він здався мені надійним, – каже жінка. – А ще дуже сподобався моїм дядькові та тітці, у яких я жила.

Наші герої хотіли одружитися швидко, а черга в РАДСі була великою. Так співпало, що вільний час був саме 31 грудня 1964 року. Весілля святкували два дні. З’їхалися майже всі родичі.
Валентина та Петро Корлиханови часто переглядають весільний альбом, поринаючи у теплі спогади. У 1970 році народився син Андрій. Тоді сім’я жила в Сибіру. Клімат там суворий, що не підходило для дитини.

– Якраз оголосили про будівництво Запорізької ДРЕС, – розповідає Петро Андрійович. – Ми вирішили переїхати. Я тоді працював у міліції, тож по розподілу мене направили до Кам’янського управління МВС. Став дільничним. Нам запропонували житло в Нововодяному. Це був будинок на чотири сім’ї. Туди й перевіз своїх.
В Нововодяному родина Корлиханових прожила 5 років.

У 1975 році їм виділили в Енергодарі кімнату у гуртожитку. Квартиру отримали пізніше. Валентина Василівна влаштувалася на ЗАЕС, де 30 років пропрацювала у ВОХРі. Петро Андрійович, окрім роботи, співав у хорі, яким керував Володимир Синиченко. Наш герой пробував себе і в драмгуртку ПК «Сучасник». Пізніше родина відвідувала заходи, які влаштовувала рада ветеранів. Зараз Корлиханови майже нікуди не ходять через стан здоров’я. «Тиск дає про себе знати все частіше», – говорить голова сім’ї.

Валентина Василівна та Петро Андрійович з теплотою згадують своїх батьків. Сумують і за родичами, що живуть на Уралі. На жаль, в Енергодарі у них нікого з близьких не залишилося. У 2013 році в родині сталася трагедія – через інсульт помер єдиний син Андрій. Йому було лише 43 роки.

У родини Корлиханових є дві онучки, які живуть в Москві. Вони навідують бабусю з дідусем під час канікул та відпусток. Мають приїхати й на новорічні свята.
Під час інтерв’ю Петро Андрійович завжди шуткував. А коли ми запитали про те, що допомогло прожити 55 років разом, одразу посерйознішав:

– Що нам допомагає бути разом? Дружба та взаємоповага. Якщо посварилися, а таке буває в кожній родині, важливо вибачитися. Сказати: «Пробач, рідна!» Обійняти та поцілувати.

– А ще головне – любов, – доповнює Валентина Василівна. – Вона і досі є в наших стосунках. Також відчуваю відповідальність за чоловіка.

Наталія Сергієнко для газети РОСТ