Скільки депортовано українців та українок у РФ?

Онисія Синюк: Для того, щоб повертати людей, нам потрібно знати їхню кількість, де вони перебувають і які їхні найбільші проблеми. Україна, як громадянське суспільство, так і органи влади не мають доступу до окупованих територій і до територій РФ. Росія нам достовірних даних про наших громадян не повідомляє. Тому та цифра, названа попередньо, від української влади, приблизна.

Посилатися на російські цифри ми також не можемо. Росіяни озвучували буквально весною 2023 року, це в один місяць, цифру в 5,4 мільйона, і буквально через місяць вони озвучували цифру в 3,5 мільйона. І якщо слухати те, що говорять російські громадські організації, то ця цифра пов’язана з перетином кордону. Тобто, це тільки ті люди, які перетнули кордон з окупованих територій України на територію Росії. Це не обов’язково депортовані люди, це раз.

Друге, ми не знаємо, вони могли повернутися на окуповану територію. Вони могли б подорожувати далі у треті країни [тому що ми знаємо, що багато людей користувалися цим шляхом для того, щоб виїхати з окупованих територій, через те, що Росія перекрила всі інші можливості виїхати на підконтрольну Україні територію].

Тому ті цифри, які ми маємо тепер, дуже приблизні. І це одна з наших найбільших проблем.

…Однак, якщо ми говоримо конкретно про депортацію, вона має конкретні ознаки. Це злочин за міжнародним правом, який має свої елементи. Це примусове переміщення осіб з окупованої території на територію іншої держави. І коли ми говоримо про цей примус, ми говоримо не тільки про фізичний примус.

Тобто це не тільки ті випадки, коли людей завантажили в автобус і вивезли в Росію.

Це також і ті випадки, коли до людей застосовували примус на окупованих територіях. Коли люди, перебуваючи на цій території, бачили всі ці засоби тиску, бачили незаконні затримання, бачили, як їхніх сусідів, наприклад, відводять на підвали й там катують.

Це постійні перевірки телефонів і обмеження в пересуванні. Всі ці фактори впливають на атмосферу примусу на окупованих територіях. І такий примус, при дослідженні і при наявності інших ознак, може означати також, що ці люди, навіть якщо вони в результаті самостійно прийняли рішення про виїзд, були депортовані. Саме тому, що їхнє рішення було зумовлено тією атмосферою примусу, яка була створена Росією на окупованих територіях.

Чи є якісь офіційні документи щодо депортації?

Онисія Синюк: Хоча і немає напряму російської постанови про конкретне вивезення такої кількості осіб з певної території, є інші постанови, які вказують на організовану політику. Це, зокрема, ті самі постанови про створення пунктів тимчасового розміщення на території Російської Федерації, які створювалися ще навіть до повномасштабного вторгнення, тому що так звана «евакуація з території так званих «ДНР» та «ЛНР» розпочалася ще 18 лютого. Тобто ми розуміємо, що це була організована акція. Крім того, вже в березні 22-го року РФ був виданий указ про розпорошення українських громадян по території Російської Федерації.

Там було встановлено, скільки українців потрібно буде відправити в які суб’єкти Федерації. Тобто, щоб вони всі не залишалися в одному суб’єкті та не залишалися лише в прикордонних суб’єктах. Там, в тому числі були й віддалені регіони на кшталт Сахаліну і так далі. Тобто це також вказує на ось цю от політику. І якщо ми говоримо про інші докази, тому що такі документи є не єдиними доказами.

Ми, звичайно, спираємося на свідчення потерпілих, з якими ми спілкуємося. Ми спираємося також на ті заяви, які публічно і необережно роблять представники окупаційних адміністрацій і представниками влади в Російській Федерації, де вони заявляють про добровільно-примусову евакуацію, як це було, наприклад, в Херсонській області.

Вони це все озвучують, і коли ми складаємо це все в єдину картинку, ми можемо бачити системність цього процесу і політику, спрямовану на те, щоб дійсно депортувати українців з цієї території.