Війна – це страшне слово. Це найважче випробування для народу. 24 лютого 2022 року росія вторглася в Україну. Війна калічить людей та їхні життя, змушує їх покидати домівки, розлучатися з коханими та втрачати близьких. Душевний та фізичний біль, з яким всім поколінням важко справлятися.

Проєкт “Мамо, я бачу війну”

Олена, 10 років, м. Київ

У цей час діти найбільш беззахисні та вразливі. Їхнє дитинство минає незворотньо, на зміну йому приходять біль, страждання, втрата рідних та близьких. Війна викреслює з життя багатьох дітей долю, розчавлює, ранить і калічить. Багато з них залишилися сиротами…

3 травня фотограф і актор з Маріуполя Євген Сосновський опублікував щоденник 8-річного хлопчика. “У мене рана на спині, видрана шкіра. У сестри – поранення голови. У мами – видране м’ясо на руці та дірка в голові”, – пише хлопець.

Історія щоденника хлопчика з Маріуполя розповідає про життя дітей під час війни. Цей щоденник так важко читати, що в мене навертаються сльози.

Мені хочеться кричати: “Чому і за що війна приготувала такі нелюдські випробування цим невинним дітям”?

Проєкт “Мамо, я бачу війну”

Максим, 9 років, м. Київ

Діти побачили суворе обличчя війни та дивляться в її холодні, немилосердні очі.

Багато дитячих життів забрала війна, але в нашій пам’яті ці маленькі люди назавжди залишаться юними, веселими та запальними. Їхні романтичні мрії про подорожі, польоти та відкриття не здійснилися, тому що їхні життя закінчилися занадто рано.

Ми всі віримо в перемогу, мріємо про краще майбутнє, про великі та малі перемоги, але твердо віримо, що ці перемоги мають бути лише мирними. Нехай у світі більше не буде війни.

Анастасія Воронкова