Видатного сміхотворця вшанували, ще й кращі призи забрали

На Ми­ко­ла­їв­щи­ні, в рай­цен­т­рі Ка­зан­ка, від­був­ся тре­тій Все­ук­ра­їнсь­кий фес­ти­валь-кон­курс ви­ко­нав­ців гу­мо­ру та са­ти­ри “Усміш­ки Гла­зо­во­го”. Са­ме в цьо­му рай­о­ні, в се­лі Но­во­ске­лю­ват­ка, на­ро­див­ся й ви­ріс ви­дат­ний ук­ра­їнсь­кий по­ет, гу­мо­рист, са­ти­рик і фі­ло­соф, за­слу­же­ний ді­яч мис­тецтв Укра­ї­ни Пав­ло Гла­зо­вий. У пам’ять про кла­си­ка тут за­по­чат­ку­ва­ли що­річ­ний фес­ти­валь, при­свя­че­ний пам’яті зна­ме­ни­то­го зем­ля­ка. Цей куль­тур­ниць­кий за­хід спо­чат­ку мав ста­тус об­лас­но­го, а ко­ли ста­ли з’їж­д­жа­ти­ся сю­ди гу­мо­рис­ти й са­ти­ри­ки з усієї Укра­ї­ни, ви­ріс до Все­ук­ра­їнсь­ко­го.

Сю­ди при­бу­ли та­кі твор­ці сце­ніч­но­го смі­ху як Ми­хай­ло Ге­ра­сим­чук із Ки­є­ва, ан­самбль “Жа­бок­ри­чі” з Пол­тав­щи­ни, Рос­тис­лав Ана­сій­чук із Но­во­ми­ко­ла­ївсь­ко­го рай­о­ну За­по­різь­кої об­лас­ті, Та­рас Ре­вен­ко з Іва­но-Фран­ків­щи­ни, Юрій Лит­ви­нен­ко із Се­вас­то­по­ля, Ігор Кри­ку­нов із За­по­ріж­жя, ав­то­ри ве­се­лих вір­шів та бу­валь­щин Во­ло­ди­мир Дід­ківсь­кий із Ки­є­ва, Ми­хай­ло Да­ни­лов із Лю­ба­ра, що на Жи­то­мир­щи­ні, Ми­ко­ла Мат­вє­єв із Ми­ко­ла­є­ва, Ми­ко­ла Ба­зів із Гу­ся­ти­на, що на Тер­но­піл­лі, Ва­силь Юдов із Арбу­зин­ки Ми­ко­ла­ївсь­кої об­лас­ті, Во­ло­ди­мир Шол­тис із За­по­ріж­жя та ба­га­то ін­ших. Во­ни об­мі­ню­ва­ли­ся до­сві­дом на­пи­сан­ня гу­мо­рис­тич­них тво­рів, ви­сту­пів пе­ред пуб­лі­кою, по-друж­ньо­му кри­ти­ку­ва­ли од­не од­но­го, вка­зу­ва­ли на про­ра­хун­ки, ра­ди­ли, як їх уник­ну­ти то­що. А вже з Ка­зан­ки від’їж­д­жа­ли всі як­що ще не дру­зя­ми, то, при­най­м­ні, при­яте­ля­ми. Ви­хо­дить, для вті­лен­ня в жит­тя гас­ла “Схід і За­хід – ра­зом!” не тре­ба ба­га­то – мис­тець­ке зма­ган­ня та щи­ре спіл­ку­ван­ня.

На­ші зем­ляч­ки от­ри­ма­ли на огля­ді гран-прі й тре­тє міс­це.

Біль­ше трид­ця­ти ар­тис­тів-ама­то­рів, спі­ва­ків, пра­ців­ни­ків куль­ту­ри, пись­мен­ни­ків узя­ли участь у кон­кур­сі. Ла­у­ре­ата­ми, зви­чай­но ж, ста­ли не всі учас­ни­ки фес­ти­ва­лю, од­нак при­єм­но, що два при­зи ді­ста­ли­ся са­ме на­шим зем­ляч­кам.

Тре­тє міс­це жу­рі при­су­ди­ло Та­мі­лі Дей­не­зі з Орі­хо­ва. Ви­ко­на­ла во­на май­с­тер­но гу­мо­рес­ки Пав­ла Гла­зо­во­го “У не­ді­лю вран­ці лає доч­ку ма­ти” та Іва­на Со­чив­ця “Ва­ре­ни­ки”. Хо­ча Та­мі­ла Ми­хай­лів­на й ама­тор, на її ра­хун­ку вже чи­ма­ло пе­ре­мог і при­зів із різ­них кон­кур­сів.

А Гран-прі впев­не­но за­во­ю­ва­ла Та­ма­ра Ро­зум­на із се­ла За­річ­не Ме­лі­то­поль­сь­ко­го рай­о­ну, яка мис­тець­ки про­чи­та­ла гу­мо­рес­ку Пав­ла Гла­зо­во­го “Су­час­ний во­рон” та не­пе­ре­вер­ше­но ви­ко­на­ла са­ти­рич­ний твір Вік­то­ра Євту­шен­ка “Ко­ло­бок”. Во­на – фа­хі­вець, за­кін­чи­ла Ме­лі­то­поль­сь­ке культ­ос­віт­нє учи­ли­ще, вже чверть сто­літ­тя пра­цює в куль­ту­рі. Те­пер Та­ма­ру за­про­шу­ють як на Ми­ко­ла­їв­щи­ну, так і на кон­кур­си “Гри­це­ва шкіль­на на­ука”, іме­ні Андрія Со­ви, Ми­ко­ли Яков­чен­ка.

По­ду­ма­ло­ся: на­ша об­ласть має не­аби­я­кі та­лан­ти! То не­вже тут не мож­на за­сну­ва­ти й що­річ­но про­во­ди­ти по­діб­ний фес­ти­валь-кон­курс, під на­звою, ска­жі­мо, “Ве­се­ла Січ”?

На міс­ці са­ди­би бать­ків Пав­ла Гла­зо­во­го те­пер рос­те кимось по­сад­же­на ку­ку­руд­за – ні бу­дин­ку, ні обій­с­тя дав­но вже не­має. На цій ву­ли­ці в Но­во­ске­лю­ват­ці не за­ли­ши­ло­ся жод­но­го жит­ла. Про те, що са­ме тут на­ро­див­ся Пав­ло Про­ко­по­вич, свід­чить те­пер ме­мо­рі­аль­ний ка­мінь – чер­во­ний гра­ніт, уста­нов­ле­ний ша­ну­валь­ни­ка­ми твор­чос­ті ук­ра­їнсь­ко­го ге­нія. А як би хо­ті­лось, аби це се­ло з усі­ма йо­го ву­ли­ця­ми від­ро­ди­ло­ся, щоб у ньо­му, як ко­лись, ви­ру­ва­ло жит­тя. В рай­цен­т­рі – Ка­зан­ці – зем­ля­ки спо­ру­ди­ли пам’ят­ник Пав­лу Про­ко­по­ви­чу у ви­гля­ді роз­гор­ну­тої кни­ги.

Тут – чу­до­ва сте­по­ва при­ро­да. Річ­ка про­ті­кає се­ред оче­ре­тів і ча­гар­ни­ків, а ве­ли­кі, вкри­ті ко­ви­лою гра­ніт­ні бри­ли на її бе­ре­гах ви­сту­па­ють на по­вер­х­ню ґрун­ту. За кіль­ка кі­ло­мет­рів від се­ла – ве­ли­кий і ши­ро­кий во­до­спад.

Во­ло­ди­мир Шол­тис по­са­див тут ду­боч­ки із За­по­ріж­жя.

– Рос­ти­муть во­ни, як сим­вол лю­бо­ві ба­га­тьох на­ших зем­ля­ків до бать­ка гу­мо­ру й са­ти­ри, – ска­зав Во­ло­ди­мир Сте­па­но­вич.

Він при­віз сю­ди три ма­лень­ких ду­боч­ки й кіль­ка кі­ло­гра­мів жо­лу­дів із на­шо­го Ду­бо­во­го гаю. Учас­ни­ки фес­ти­ва­лю-кон­кур­су ви­ко­нав­ців гу­мо­ру та са­ти­ри “Усміш­ки Гла­зо­во­го” по­са­ди­ли їх бі­ля ме­мо­рі­аль­но­го ка­ме­ня в Но­во­ске­лю­ват­ці.

Пи­лип ЮРИК, фо­то ав­то­ра