Від минулого до майбутнього: народження нових назв вулиць у Запоріжжі

Перейменування вулиці у Запоріжжі − це не лише зміна табличок, а й діалог із минулим, сьогоденням і майбутнім. Кожна нова назва − це крок до повернення місту його справжнього голосу, очищеного від імперських нашарувань. Від бульвару Марії Примаченко до площі Вернадського − Запоріжжя вчиться вшановувати своїх героїв і свою історію.

Ця тема викликає різні реакції серед мешканців. Одні зважають на доречність витрат під час війни, інші — на цінність нових назв і символічну зміну контексту. Нижче — кілька думок містян:

– З одного боку, не час, з іншого − за іменами ворога ховатись дивно.

– Щодо перейменувань під час війни не можу сказати однозначно, якщо на це виділяються кошти з бюджету, то як на мою думку, це не досить доречно на сьогоднішній день, але з іншої сторони, досить дивно перебувати в укритті на вулиці умовного Леніна, коли в цей час збройні сили російської федерації криють місто радянськими ФАБ-500.

– Навіть донька виправляє − це вже вкорінюється в побуті.

– Мене особисто навіть донька виправляла на початку, коли я площу Вернадського називав Пушкіна, а вона мене кожного разу виправляла при цьому коли дійсно було перейменовано власне від частини за моєї ініціативи є відповідно ті назви традиційні, які просто відображають усномовленнєві особливості.

– Якщо молодь використовує нові назви − значить, вони працюють.

– Я нещодавно почув в громадському транспорті розмову двох молодих людей, які їхали і які на щастя правильно називали нові зупинки, як вони називаються. Тобто у них там була якась розмова, я чесно не вникав, тому що не слухав, але слух вихопив нові назви і мені стало дуже приємно, що ось вони працюють. Зупинка Донцова працює, зупинка Вернадського працює. Це головне, це класні назви, які працюють і які зайшли. Якщо молодь їх підхопила, значить у цих назв майбутнє. І вони вже працюють і вони вже впливають на людей.

У Запоріжжі за останні роки вже перейменовано понад 300 об’єктів міського простору. Нові назви — це імена українських героїв, діячів культури, знакові події. Це крок до переосмислення міської ідентичності, творення нового образу Запоріжжя. Втім викликів ще чимало. Станом на червень 2024 року, в Запорізькій області залишалося 1011 вулиць, пов’язаних із радянською та російською спадщиною — це найбільший показник в Україні (за даними проєкту “Деколонізація. Україна”)

Після 24 лютого 2022 року світогляд українців зазнав докорінних змін. росія, яка десятиліттями нав’язувала нам образ “братнього народу”, сьогодні для переважної більшості асоціюється з війною, руйнуванням і минулим, від якого хочеться якнайшвидше відмовитись.

Про це свідчать і дані дослідження Центру Разумкова “Ідентичність громадян України: тенденції змін”, проведеного в червні 2024 року. Згідно з ним, 78% опитаних вважають росію символом відсталості та регресу. А міф про «братні народи» практично зник із українського інформаційного простору — у 2017 році в нього ще вірили 27%, нині ж — лише 3%.

Щодо СРСР: 9% хотіли б повернення радянських порядків, натомість 78% виступають проти. Це свідчить про усвідомлене переосмислення минулого та вибір на користь майбутнього.

Перейменування топонімів — не лише політичне рішення, а й комунікаційний виклик для медіа. Ми запитали в телеведучої та журналістки Ольги Вакало, чи доводилось їй працювати з цією темою у професійній діяльності:

Колись за сивої давнини, ще коли я працювала на державному телебаченні, у нас була програма «Є така вулиця». Це був такий теленарис, присвячений вулицям із цікавими назвами. Ми звертали увагу на них, щоб якось відкривати запоріжцям місто, в якому вони живуть. Бо це ще був період, коли Запоріжжя сприймалося як місто однієї вулиці — тоді це був проспект Леніна. Досі відкритим залишається питання пошанування в назвах вулиць і взагалі в міському просторі наших героїв, які гинуть за Україну зараз, героїв з Запоріжжя або героїв, які тут гинуть на запорізькому напрямку. Ці всі питання ще не вирішені, нема визначеності з цим, і тому процес відбувається дуже хаотично. Одне заміняється на інше, і дуже мало, недостатньо інформації про те, як це відбувається, чому, коли і хто долучений до процесу.

Пані Вакало звертає увагу, що в місті бракує публічних майданчиків для обговорення топонімічних змін, освітніх програм, які б пояснювали, чому саме ті чи інші особистості чи події мають бути представлені в міському просторі. Водночас, навіть члени комісій, які ухвалюють рішення щодо перейменування, не завжди мають чіткі аргументи для пояснення свого вибору.

Голова організації «Запорізький Колорит» Наталія Бабенко вже давно активно займається питаннями культури та історичної спадщини регіону, а також бере участь у роботі комісії із перейменування. Її мотивація долучитися до процесу виникла ще задовго до повномасштабного вторгнення — зокрема, під час спроби перейменувати площу Маяковського ще у 2007 році. Тоді, замість запропонованого варіанту «Площа Героїв Чорнобиля», Бабенко та її однодумці виступали за альтернативну назву — «Майдан митців». І хоча питання пройшло всі необхідні етапи голосування, процес зрештою загальмувався через технічні та адміністративні нюанси, зокрема через плутанину між статусами скверу та площі.

«Хотілося б, щоб більше культурних діячів, і, взагалі, те, що пов’язано з культурою Запоріжжя, було, ну, якось так, закарбовано в назвах наших вулиць. Ну, так, наприклад, народився бульвар Марії Примаченка, що відходить від Майдану митців. Це логічно, бо в нашому художньому музеї найбільша в Україні колекція картин, ну, такої видатної української художниці».

Назви — як рами для спогадів і сенсів. Змінюючи їх, ми не стираємо минуле, а даємо шанс розповісти іншу історію — історію про себе. Ту, де місце під сонцем мають не диктатори й поети-колонізатори, а герої, митці, діячі, чия пам’ять творить місто, гідне свого імені.

Катерина Касімова, Вікторія Іванова