Реклама заполонила ефіри телебачення та радіомовлення, шпальти друкованих видань і фактично увесь простір довкола. Одні її ненавидять, а інші заробляють на ній колосальні гроші.
Біллборди, суперсайти, сітілайти, банери, брандмауери – вона скрізь і всюди. Смішна, дотепна, дурнувата, набридлива – без реклами ми не уявляємо свого життя і навіть не підозрюємо, як залежимо від неї. Звісно, таке масштабне явище вимагає контролю не тільки з етичного, а в першу чергу – з юридичного боку.
За ЗУ «Про рекламу» забороняється поширювати інформацію про ті товари, які заборонені на теренах України, використовувати в рекламі твердження, що можуть образити людину за расовими, релігійними, етнічними, політичними чи іншими ознаками. Крім того, суворо забороняється застосування різного роду прийомів, які впливають на психіку людини (нейролінгвістичне програмування, навіювання, «зараження», 25-й кадр тощо).
Також, за Статтею 8 ЗУ «Про рекламу», не можна використовувати зображення чи ім’я людини без її письмової згоди на це, поширювати рекламу, яка містить сцени насилля, порнографії, жорстокості. Гучність звуку, з яким транслюється реклама, не має перевищувати гучності інших програм сітки мовлення. У рекламних повідомленнях не можна використовувати державну символіку (герб, гімн, державний прапор), а також копіювати елементи, які належать рекламі інших товарів.
Реклама мусить чітко відокремлюватися від основного повідомлення. Крім того, важливою у цьому питанні є рубрикація, за допомогою якої реципієнт може чітко ідентифікувати матеріал, адже в Україні прихована реклама заборонена, так само, як і недобросовісна чи порівняльна.
Реклама на телебаченні та радіо не має перевищувати п’ятнадцяти відсотків від загального обсягу добового мовлення в звичайних умовах, а під час виборів цей показник збільшується до двадцяти. Не можна переривати на рекламу трансляції засідань Верховної Ради, різного роду державних установ, звернення посадовців тощо. Програми можна «урізноманітнювати» рекламою тільки у тому випадку, коли їхня тривалість складає більше 30 хвилин. Щодо фільмів, то рекламою не дозволяється переривати трансляцію у випадку, коли тривалість фільму менше 42-х хвилин.
Для поширення реклами не можна використовувати телефони екстрених служб – міліція, швидка допомога, пожежна безпека.
Зовнішня реклама (тобто та, що розташовується на спеціальних конструкціях, щитах тощо, розміщених безпосередньо на вулиці, фасадах будинків та споруд) проводиться тільки за наявності дозволу, виданого виконавчими органами. При встановленні зовнішньої реклами слід керуватися вимогами техніки безпеки та правилами дорожнього руху (ні в якому разі освітлення не може засліплювати водіїв чи знаходитися нижче, аніж п’ять метрів від дорожнього покриття).
Реклама на транспорті має бути погоджена із власниками засобу або уповноваженими особами. Однак слід пам’ятати, що реклама на транспорті не може повторювати кольорові схеми оперативних транспортних засобів, забороняється використання світлоповертаючих матеріалів та звукових чи світлових сигналів, а також реклама, яка розповсюджується за допомогою систем сповіщення пасажирів.
Стаття 20 ЗУ «Про рекламу» контролює рекламний процес відносно дітей. Так, забороняється використовувати зображення дітей, які вживають дорослу продукцію; інформації, що може підірвати авторитет батьків; чи зображення зброї, навіть іграшкової. Реклама не повинна містити імітації дій, які можуть завдати шкоди фізичному чи моральному здоров’ю дитини.
Катерина ПОЛЯКОВА(Mayflower
Комментарии:
нет комментариев