цикл матеріалів про митців, завдяки яким відома Україна

Один з найвідоміших українських художників сучасності – Іван Марчук, який створив тисячі творів мистецтва та винайшов власну техніку — пльонтанізм. За радянських часів через постійні переслідування з боку КДБ художник був вимушений тимчасово емігрувати за кордон і повернувся в Україну в 2011 році. Саме він став єдиним українцем, що потрапив до рейтингу «100 геніїв сучасності» британської газети Telegraph у 2007 році.

Становлення Марчука як художника — процес тривалий і досі не завершений. Він тягнеться від намагань знайти своє місце в радянській системі до поневірянь світом задля невпинного навчання і вдосконалення техніки малювання.

Народившись у 1936 році у селі Москалівка на Галичині у родині ткача, Іван Марчук із часом вийшов за межі не лише рідного села, ставши відомим у світі, а й за рамки більшості художніх стилів і канонів. Марчук почав малювати ще у дитинстві, розвинувши свій талант у підлітковому віці. Саме тоді він чітко зрозумів, що хоче стати художником.

Марчук входив у підпільну школу, створену його викладачем художником Карлом Звіринським, який знайомив молодь із досягненнями світової культури та замовчуваними сторінками історії України. Зібрання молодих митців школи Звіринського почалися у 1959-му і проіснували у такому форматі майже десять років. У школі, крім живопису, композиції та історії, вивчали світову літературу, музику, релігію.

Те, що Іван Марчук працював на два фронти — офіційної та підпільної діяльності — було притаманно більшості тогочасних художників. За словами дослідників українського мистецтва, така роздвоєність, коли художники існували наче в двох вимірах, була зумовлена особ­ливістю структури радянського мистецького життя. Усе, що не входило в канон соцреалізму, називалося ідеологічно шкідливим. Таким вважалося все фігуративне й абстрактне, сюжетне та настроєве, будь-який пошук вільної форми.

У доробку митця понад чотири тисячі робіт, половина з яких зараз є за межами України як подарунки та мистецькі візитівки (у радянські часи митець часто створював маленькі картини, щоб їх можна було сховати і передати за кордон). Не всі з решти робіт вже й вміщаються в затишній майстерні, хоч Марчук і мріє лише про великі формати.

На відміну від багатьох митців-емігрантів з СРСР, які змушені були займатися за кордоном не своєю справою, Марчук не лише не полишив малювання, а й здобув на чужині визнання. Численні виставки свідчили про шану до митця, якої йому бракувало вдома, як і іншим йому подібним художникам того часу. Отже, Марчуку в екзилі вдалося неймовірне: реалізуватися і голосно заявити про себе. Довести, що «Ванька з Москалівки» може забратися так високо.

Анастасія Рисєва