Cеред українців активно поширена неприязнь до російських ЗМІ через відверті наклепи та фальсифікацію даних з їх боку, що вже отримала назву Кисельвщина або Кисельов головного мозку. Нескінченні образи та брехня не обмежуються темами, що пов’язані з останніми політичними подіями. Росіяни посягнули на священну недоторканність нашої історії – від поширення сумнівів щодо незалежності держави та прикріплення образливого терміну Малоросія, до применшення заслуг української армії під час другої світової війни.
Українці зрозуміли сутність російських новин та ток-шоу, проте чомусь забули, що російський контент включає в себе не тільку ці два пункти. Прикро, але на деяких українських телеканалах, навіть у такий тяжкий час, вміст другосортних російськомовних серіалів та фільмів займає майже дванадцять годин екранного часу на добу.
Мешканці України продовжують дивитись російські мильні опери, тим самим приносячи гроші людям, які кидають каміння у наш город. Кожний куплений квиток на фільми Поддубный, Сталинград, чи на одну з частин нескінченних епопей Любовь в большом городе та Ёлки – це копійчина у кишеню телеканалу Росія.
А чи воно того варте? Чи заслуговує Іван Охлобистін, щоб українські люди продовжували дивитися його проект Інтерни, після побажання Доктора Быкова смерті всім малоросам? Чи становить хоч один російський серіал таку культурну цінність, яка зможе виправдати фінансування ворожих ЗМІ?
Пороги поцікавилися у людей віком від 12-ти до 60-ти років, як вони ставляться до того, що відсоток російського контенту на українських телеканалах настільки великий. Результат виявився майже однозначним. Молоді українці не тільки мають достатній рівень патріотизму, для того щоб усіма силами протистояти наклепам на батьківщину, але й добре розвинуте критичне мислення і почуття смаку. Підлітки та люди за двадцять признаються, що не дивилися сміттєве російське кіно навіть у кращі часи.
Уже як пів року, а то й більше, Україна і Росія ведуть війну, хай офіційно неоголошену. Більшість людей стали патріотами, у зв’язку з національним пригніченням. Зараз суспільство є активнішим і менш байдужим до того, що відбувається навколо. Але до цих пір на нашому телебаченні регулярно транслюють російські серіали, фільми, телепередачі тощо. Я розумію, що в Україні проживають різні нації, включаючи і російську діаспору. Але не можна ж державне телебачення повністю заповнити неукраїнською культурою! Я не розумію, чому все це досі продовжують крутити на ТБ. Особисто я взагалі мало дивлюсь телевізор. Але буває таке, що зранку під час сніданку ввімкну його, щоб не так тихо у хаті було, і потрапляю на Вороніних, чи Інтернів, чи ще чого гірше на Фізрука (я вважаю це повною деградацією) і, скажу чесно, мене вистачає максимум на десять хвилин! Це жах, – поділилась з порталом Пороги студентка педагогічного коледжу Олександра Михальчук (16 років).
Також, серед молоді достатньо розповсюдженою є думка, що російський контент може негативно впливати на патріотичний розвиток громадян України.
Ті серіали, що пропагують російську армію та поліцію, сіють сумніви щодо могутності нашої крани. Ці програми демонструють велич Росії. Наше телебачення повинне розвивати національну самосвідомість, а не обмежувати її, – зауважує студент ЗНУ Антон Рудак (18 років).
Серед опитаних молодих громадян 85-ти відсотків скептично ставляться до російського контенту. А от серед людей за тридцять серіали про поліцію виявились дуже популярними. Не дивлячись на те, що дорослі українці також підтримують бойкот російським ЗМІ, більшість прихильників телепередач з Росії не готові припинити дивитися улюблені програми. Мовляв, це залежить не лише від них, а от чим закінчиться серіал – цікаво. Тільки 20 відсотків опитаних людей старших за 30 років виявилися небайдужими громадянами, та підтримали бойкот усьому російськомовному телебаченню.
Також, нам вдалось поспілкуватися з активістом організації Бойкот російського кіно – Сергієм Осначем. Сергій – координатор даної ініціативи,один із активістів ГР Відсіч, а також член Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів.
- Як до вас прийшла ідея створення групи? У першу чергу– це бойкот другосортному російському контенту чи все ж таки результат сьогоднішньої ворожнечі між країнами?
- Бойкот російського кіно — це ініціатива Громадянського руху Відсіч. У відповідь на ворожу політику Росії щодо України. Відсіч іще влітку 2013 року розпочала бойкот російських товарів, а з початком російської окупації Криму та війни на Донбасі почалася нова потужніша фаза бойкоту. Російське кіно — це також товар, на кошти з продажу якого Росія фінансує війну проти України. До того ж, це товар інформаційний — дивлячись російські фільми та серіали, українці не тільки фінансують ворога, але й піддають себе впливу його пропаганди. Тому ми вирішили приділити особливу увагу бойкоту російського кіно. Ініціатива виникла у серпні цього року.
Та навіть якби був мир, а російське кіно не містило б пропаганди, воно все одно шкідливо впливає на глядача, бо зазвичай має дуже низький мистецький та морально-етичний рівень, пропагує насильство, алкоголізм, ксенофобію, безкультур’я тощо.
- Чи є в Україні подібні організації?
- У нас є однодумці, з якими ми співпрацюємо — ініціатива Бойкот російського телерадіопродукту.
- Як Ви ставитися до сучасних російських відео-блогів, які критикують неякісні фільми? Наприклад, Вредное кино Руслана Усачева і BadComedian. З одного боку – вони протиставляють себе прогнилому російськомовному мистецтву, а з іншого – самі є представниками контенту з Росії, який ми усіма силами намагаємося викорінити.
- Щодо російських відео-блогів про кіно. Навіть якщо ці блоги є критичними щодо російського кіно, вони однаково є російським контентом і подекуди, як і решта російського контенту, є провідниками ідей так званого російського світу. Наприклад, ми зауважували це в BadComedian. Тож до російської кінокритики, як і до будь-якого іншого російського інформаційного продукту, українцям варто ставитися критично.
- Чи намагаєтеся Ви вплинути на Українське ТБ? Ви встановлювали контакт з редакціями телеканалів?
- Авжеж, ми намагаємося вплинути на українське телебачення. Вже неодноразово зверталися до телеканалів у соцмережах, закликали їх прибрати ворожий контент з ефіру. Також ми неодноразово проводили моніторинги телеефіру й публікували результати. За результатами цих моніторингів, на 10-ти топових українських телеканалах показують по 70 російських фільмів і серіалів на тиждень. Частка російського контенту на цих каналах пересічно становить 40%, а російськомовного — понад дві третини. Це кричущі цифри! Але керівництво телеканалів плює на заклики громадськості та на українських телеглядачів, що обурюються засиллям російської продукції на екранах. Очевидно, українські телемагнати або самі поділяють ідеї російського світу, або отримують за показ російської продукції винагороду від кремлівського господаря. Персонально ми з ними не контактували, бо якщо публічний тиск на них не впливає, то приватні розмови не зарадять і поготів. Але ми не поступимося й будемо тільки посилювати тиск на телеканали. Громадськість має для цього досить великий арсенал засобів впливу.
- Що можуть зробити мешканці України для того, щоб підтримати проект Бойкот російського кіно?
- Щодо підтримки бойкоту російського кіно. Бойкот є інструментом, за допомогою якого ми тиснемо на телеканали, щоб ті відмовилися від показу ворожої продукції. Щоб підтримати бойкот, українці мають не дивитися російське. Одне з наших гасел — Йде російський серіал — перемикай телеканал. Та ми маємо не лише самі бойкотувати, а й залучати до цього членів своєї родини, друзів, знайомих. Треба максимально поширювати інформацію про бойкот російського кіно, зокрема в соцмережах. Усі мають усвідомити: дивитися російське під час війни з Росією — це не просто моветон, а зрадництво. Бойкот — це не єдиний інструмент. Готуймося також відстоювати на вуличних акціях своє право дивитися те, що хочемо, а не те, що нам втелющують знахабнілі телеканали.
Артем КУРІХІН
Комментарии:
Денис | 27.11 2014 в 06:30
Что-же это за "патриоты" такие, которые российская точка зрения глаза колет? Символизм немецкого национал-социализма и украинского социал-национализма Как известно, нацизма на Украине не было, а неонацизма до сих пор нет. Это убедительно доказали идеологи такой организации как ВО «Свобода», ранее называвшейся «Социал-Национальной партией Украины», и идейные бойцы так называемой «Социал-Национальной Ассамблеи», из которых сформирован батальон «Азов». Нетрудно заметить, что украинский «социал-национализм» это что-то вроде зеркального (перевёрнутого) отражения германского «национал-социализма». Точнее, «социал-национализм» это – современная пародия на немецкий «национал-социализм», её, так сказать, галичанско-селянская интерпретация. Во всём мире подобные политические явления именуются таким понятием как «нацизм». Командир «Азова» Андрей Билецкий, а по совместительству вождь и идеолог таких политических организаций как «Патриот Украины» и «Социал-Национальная Ассамблея», мало чем, в идейном плане, отличается от идеолога ВО «Свобода» Юрия Михальчишина. Между ними нет разницы, так как они оба обожествляют Третий Рейх и его теоретическое наследие. Германский нацизм они старательно изучают, популяризируют и пытаются на практике применять его методы. Например, Михальчишин в своё время даже защитил диссертацию на такую пикантную тему как «Трансформация политического движения в массовую политическую партию нового типа на примере NSDAP и PNF (сравнительный анализ)». Для тех, кто не в курсе, NSDAP – партия Гитлера, а PNF – партия Муссолини. Билецкому диссертации писать было некогда. До «Майдана» он неутомимо строчил брошюры о преимуществах социал-национализма для Украины и всего человечества, доказывая необходимость господства белой расы над неполноценными народами, которыми руководят семиты. Потом занимался истреблением «неполноценных москалей» на Донбассе. А теперь избран, в качестве «пламенного патриота» Украины, в Верховную Раду депутатствовать. Общая идеология неонацистов порождает и их общую символику. Символом социал-националистического движения на Украине является немецкая руна «Wolfsangel» — «Волчий крюк». До того как «Социал-Национальная партия Украины» не была переименована в ВО «Свобода», её символом был именно «Волчий крюк». Он же красуется на эмблеме «Патриотов Украины», а также знамени батальона «Азов». С «Волчьим крюком» на теле, одежде и рюкзаках ходят неонацисты из других, менее известных неонацистских организаций Украины. Впрочем, в плане идей и символики украинские неонацисты ничем не отличаются от своих иностранных единомышленников. В частности «Волчий крюк» использовал немецкий неонацистский «Юнге фронт» (Junge Front), а также его использует «Иранский Арийский Национальный Фронт», шведское «Белое Арийское Сопротивление» и американская организация «Арийские нации». Как утверждают неонацистские идеологи, монограмма из сочетания латинских букв «I» и «N», обозначает лозунг «Идея Нации». Интересно то, что «Волчий крюк» в Третьем Рейхе был эмблемой подразделений СС. В частности он олицетворял танковую дивизию СС «Дас Райх», 4-ю полицейскую гренадерскую дивизию SS и 34-ю добровольческую гренадерскую бригаду «Ландсторм Недерланд». И это неслучайно. На начальном этапе существования Национал-социалистической немецкой рабочей партии Адольфа Гитлера, «Волчий крюк» также являлся одним из символов этой политической силы. Впоследствии он уступил место свастике. Но свастику то сейчас пока на флаги не прицепишь, сознание народа Украины ещё не промыто пропагандой до полной умственной стерильности. Поэтому воспринимать с восторгом в наши дни свастику в виде истинного символа украинства могут не многие. Память народа об ужасах нацизма не позволяет. Память об убитых миллионах украинцев носителями этого символа, до конца не стёрта из памяти людей. А вот «Волчий крюк» мало известен украинскому обывателю, хотя он не в меньшей степени чем свастика, символизирует массовые убийства эсэсовцами на Украине людей. Миллионов людей. В том числе женщин, детей и стариков. Интересно то, что в Германии «Волчий крюк» в качестве символики официально запрещен. А вот на Украине он официально красуется на знамёнах украинского батальона МВД «Азов» и рукавах её героических бойцов истинно «арийского происхождения». И теперь под символом такой нацистской организации как SS, вновь убивают. Теперь жителей Донбасса. Но убивают не немецкие национал-социалисты, а их идейные наследники – украинские социал-националисты. При этом замете, батальон «Азов», представляющий собой вооружённый отряд украинских неонацистов, является подразделением Министерства внутренних дел Украины (!). То есть, нынешняя официальная украинская власть не просто восторгается неофашистским отрядом, но и превратила его в официальную карательную структуру государства (!). Кто-то может сказать, что это случайность. Хорошо. Допустим это так. Тогда как можно объяснить тот факт, что на уровне Генеральной Ассамблеи ООН нынешняя украинская власть категорически отказывается поддержать резолюцию, призывающую страны принять более эффективные меры по борьбе с героизацией нацизма и запретом неонацизма? Тоже совпадение? 21 ноября третий комитет Генеральной Ассамблеи ООН принял резолюцию, призывающую страны принять более эффективные меры по борьбе с героизацией нацизма и другими формами расовой дискриминации, ксенофобии и нетерпимости. За документ проголосовали 115 из 193 государств-членов ООН. Три страны высказались против — Канада, США и Украина. Еще 55 делегаций, в том числе страны Европейского союза, воздержались. Ну, хорошо, допустим, Канада и США о нацизме знают лишь благодаря сказкам Голливуда, но ведь Украина в годы Великой отечественной войны, в борьбе с германским нацизмом потеряла пять с половиной миллионов мирных граждан и два с половиной миллиона погибших на фронте! То есть в целом нацизм убил в те годы 8 миллионов жителей Украины (!). И полностью разрушил нашу страну! Тогда смерть вошла в каждый украинский дом! И вот теперь, Украина, взяла и откровенно плюнула на могилы миллионов убитых и замученных нацистами людей! Более того, сейчас украинская власть не просто категорически отказывается бороться с наследием украинского нацизма, но активно пропагандирует его всеми доступными ей способами, и даже формирует из украинских неонацистов подразделения МВД (!). А знаете, как официальный Киев объясняет свой отказ поддержать антинацистскую резолюцию ООН? Нет, не тем, что в фундаменте украинской идеологии лежат концепции разных фашистских течений, в том числе и нацизма, и не тем, что нынешние официальные «герои» Украины сражались в рядах SS и германского Вермахта, а тем, что нацизм не уровняли со «сталинизмом». Замечательная идея, не правда ли? Вот только странно, почему тогда украинское руководство не требует прировнять к нацизму американизм? Ведь не секрет, что за годы колонизации Америки, как утверждают специалисты, европейскими переселенцами, а потом и американской армией, в целом было уничтожено от нескольких сот тысяч, до несколько миллионов индейцев (!). Их убивали как животных, от которых надо очистить землю. А оставшихся в живых, американская армия загнала в резервации. Всё это подавалось как борьба за «жизненное пространство». А почему украинское руководство не хочет приравнять к нацизму украинство? Ведь по приказу руководства Организации украинских националистов, во время Великой отечественной войны на Волыни было уничтожено около 200 тысяч поляков! А убитых евреев вообще никто не считал. ОУНовцы убивали не только мужчин, но и женщин, стариков, детей, даже младенцев! Ибо Степан Бандера велел очистить от враждебных наций "жизненное пространство" для украинцев. К тому же члены ОУН и ядро УПА носили форму Вермахта и SS. Кого же тогда, если не ОУН и УПА приравнивать к NSDAP и SS? А у кого заимствованы сейчас так популярные в Украине приветствия "Слава Украине!" — "Героям слава!"? Кто-то ещё не знает? Ну, так я скажу – у ОУН. Так приветствовали друг друга украинские нацисты. А сейчас так приветствуют друг друга руководители украинского государства и представители сознательного украинства. Что это значит? Что они признают себя в качестве продолжателей дела Степана Бандеры? Судя по тому, что сейчас происходит на Донбассе, этого нельзя исключать. Так почему же Киев решил приравнять к нацизму именно сталинизм? Да, по сути – безжалостный, но абсолютно далёкий от нацистской, каннибалистской идеологии и практики? Не потому ли, что при помощи мифов о его терроре (масштабы которого раздуты пропагандой в разы) можно вбивать клин между Украиной и Россией, параллельно прикрыв украинских нацистов, служивших Третьему Рейху, и нынешних украинских неонацистов, уже встроенных украинской властью в систему государства? Андрей Ваджра РИА Новости Украина