Вікторія Гартман разом зі своєю родиною проживала в Запорізькій області. Проте, з приходом війни, їм довелось покинути свою рідну домівку та перебратись до Німеччини. Вікторія розповіла про зміни в своєму житті та складнощі, з якими довелось зіткнутись.
Коли ви прийняли рішення виїжджати до Німеччини?
Протягом пів року ми з родиною знаходились в окупації у Запорізькій області. Проте з кожним місяцем перебування там нам давалось все важче, тому батьки прийняли рішення виїхати за кордон. Дуже складно морально мені було залишати свою домівку, друзів та всі свої речі.
З якими проблемами ви стикнулись під час виїзду?
Найважчим, все ж таки, для мене, та всієї моєї родини було усвідомлення, що ми залишаємо свій дім. По приїзду у нову країну ми зіткнулись із іншим менталітетом та мовним бар’єром. Хоча тут є і багато людей, що знають англійську, проте є і такі, що негативно реагували на іноземну для них мову.
Якими були ваші перші враження від Німеччини?
Насправді, моє перше враження було не дуже приємним та позитивним. Перший місяць ми жили у таборі для біженців, знову ж таки, було дуже важко морально, від усвідомлення, що ти залишив абсолютно все і тепер тобі доводиться починати нове життя в іншій, невідомій країні, з новими людьми. Німеччина довгий час залишалась для мене незнайомою, через що весь час хотілось повернутись додому.
З якими стереотипами про Україну або українців ви стикались при спілкуванні з німцями?
Саме зі стереотипами ми з батьками не стикались. Але все ж таки бувають неприємні випадки, наприклад, є німці, що підтримують росію, і до українців вони ставляться не дуже (добре – ред.). Так само є самі росіяни, що живуть тут роками і у нас був випадок, коли наша машина з українськими номерами стояла на стоянці і її подряпали ключами. Але на жаль на місці не стали сильно з цим розбиратись та сказали, що навіть не можуть подивитись камери відеоспостереження…
Яку підтримку ви змогли отримати?
В таборі були соціальні працівники, які дуже сильно допомогли нам з оформленням документів, а паперів було неймовірно багато. Також, в подальшому, вони допомогли нам із пошуком житла. Також, серед цих працівників була велика кількість саме українців, що проживають у Німеччині понад 6 років. І з ними було легко знайти спільну мову та отримати якісь поради. Також, в моєму місті була організація «Золотий балкон», вона від українців, де біженці мали змогу отримати меблі та іншу матеріальну допомогу.
Як ви змогли адаптуватись в новому, незнайомому середовищі?
Адаптація проходила для мене дуже важко та довго. Перший час після табору для біженців ми проживали в маленькому селі, ще не маючи кола спілкування, сиділи в чотирьох стінах і шукати чим себе зайняти. Проте, згодом, я пішла на курси німецької мови і після її вивчення, мені стало трохи легше. Мені дуже подобалось вивчати німецьку мову, курси дають багато можливостей для цього. Уроків було 3 години на день, проходили вони у різних форматах. Потім ми переїхали до дуже гарного міста і вже там адаптація стала проходити куди приємніше та краще.
Як проходило ваше вивчення мови та чи плануєте вчитися далі, отримувати професію?
У Німеччині для українців є різні варіанти, для тих хто вже має освіту та диплом, необхідно підтвердити його для подальшого працевлаштування. Проте, головним пунктом для деяких професій у роботі чи навчанні є вивчення мови до рівня C1. Також є різноманітні коледжі, в яких ти можеш тиждень навчатись та тиждень працювати. І вже залежно від професії можеш отримувати стипендію. Так само ти можеш піти до університету, проте для цього також повинен мати високий рівень знань німецької мови та і знання в інших сферах загалом. На даний момент я вивчаю німецьку до рівня B2, надалі C1, і вже потім я буду вступати на асистента ортодонта.
Чи сильно змінились ваші плани на майбутнє після переїзду до нової країни?
Так, кардинально. У новому соціумі, в новій країні зараз у мене в пріоритеті це вивчення мови, складання тестів та вступ. Планів повертатись в Україну наразі не маємо, адже наш рідний будинок досі залишається в окупації. А на території України в нас нічого і нікого не має, щоб жити, а в Німеччині, за стільки часу, ми вже встигли прижитись.
Вікторія Волкова
Комментарии:
нет комментариев