Вважається, що День Святого Валентина – це запозичене імпортне свято, яке, втім, з кожним роком все міцніше вкорінюється на наших теренах. Однак, мало кому відомо, що приблизно в цей же період у давні часи на території України святкувався празник, присвячений шлюбу – Колодія.
Тоді створенню сім’ї надавалося величезне значення, а дівчат готували до шлюбу приблизно з 15 років.
«Назва свята походить від слова «колодка» – поліно. Саме його використовували для уособлення сакральних символів. Велике поліно символізувало дитину, його навіть замотували у пелюшки. Маленькі ж полінця мали фалічне значення й уособлювали чоловіче начало. Традиції свята були досить цікаві. На Колодію жінки чіпляли колодки батькам, які не одружили дітей. Так само «карали» хлопців, які у цьому році не вибрали собі нареченої», – розповів «Порогам» Верховний волхв Духовного центру «Руське Православне Коло» Світовит Пашник.
Чому Колодію проводили саме у лютому?
Справа в тому, що язичники порівнювали рік з колом, тому нараховували 360 днів (як 360 градусів у колі). У році було 60 тижнів (тиждень складався з 6 днів). Кожен тиждень для Сонця дорівнював 1 року життя людини. Однак до повного сонячного кола не вистачало ще тижня, тому його стали вважати пустим, певним підсумком попереднього року. У цей час і святкували Колодію. За цей тиждень Колода мала прожити людське життя.
«Починалося свято з народження Колоди у понеділок, хрестили її у вівторок, похрестини відбувались у середу. Помирала колодка у четвер, похорони відбувались у п’ятницю, оплакували колодку в останній день тижня – суботу», – пояснив Світовит Пашник.
Якщо колоду порівнювали з дитиною, здається, що Колода проживає життя ненародженої дитини. Однак, скоріше, це свято уособлювало кінець року. Адже святкували похорони Колоди весело, Новий рік зараз святкується так само.
Однак, не тільки через це старовіри вважають, що День Святого Валентина походить корінням зі свята Колодії.
Провідником Колоди у потойбічний світ є Велес. Тому 11 лютого святкується день Велеса. Язичники вважають, що образ Святого Валентина пішов саме з образу цього божества.
«Велес і Валентин – це одне й те саме. У них можна знайти навіть спільні символи. Велес – бог торгівлі, мистецтва та підземного світу. Також він асоціювався з багатством та родючістю. Часто божество зображали з головою бика, у якого на лобі намальоване серце. Крім того, Велеса ще називали Велетнем, що за звучанням нагадує ім’я Валентин», – пояснив верховний волхв.
Авжеж таке пояснення, можна сказати, притягнуте за вуха, адже День Святого Валентина все ж таки винайшли католики, які мали справу не з язичництвом слов’ян, а в першу чергу з язичниками, які проживали на території Риму.
Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою давньоримське язичницьке свято родючості – луперкалій на честь бога Фавна, який відзначався щороку 14 лютого. Під час луперкалій приносили в жертву цапів та кіз. Із шкур забитих тварин жерці вирізували паски і, надягши фартухи, виготовлені з цих шкур, виходили з храму. Всіх, кого зустрічали, вдаряли пасками. Одружені жінки охоче дозволяли себе стьобати, вважаючи, що це лікує їх від неплідності. Паски луперкалій називались фебруа, звідси назва місяця фебруарій (лютий).
Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.
І все ж цікаво, що схожі між собою свята різних язичницьких релігій, святкувалися майже одночасно, а згодом їх замінив День Святого Валентина.
Лілія БУРБАН
Комментарии:
нет комментариев