Ну, як же так? Він же у гуртожитку перед від’їздом залишив записку «Зобов’язуюсь знайти щось велике і блискуче». І нічого. Зараз обід, хлопці на честь завершення роботи на кургані купили пива. Закінчать пити – і шабаш. І вже перед самим виходом Борис Миколайович спустився за природною потребою.

14.30 – найважливий момент у житті Бориса Мозолевського. Про цю неймовірну мить у «Скіфському степу» Бориса Мозолевського читаємо: “Я розчистив один із сагайдачних наборів під стінкою дромосу і, згортаючи густий глиняний чамур, що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче шкрябнуло (то був «гострий козячий ріг» пекторалі! – Hanna Cherkasska). Я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів…».

Борис Миколайович покликав колегу (Євгена Черненка) – і вони вдвох «підняли пектораль із долівки, обмили її в копанці, зробленій для стікання води, винесли до світла у вхідну яму і, як діти, почали від радості цілувати. Перед нами була річ справді небачена. Вага пекторалі 1150 грамів, діаметр 30,6 сантиметра…».

З легкої руки археолога Євгена Черненка за цим казково красивим знаком необмеженої царської влади закріпилася її нинішня назва – «пектораль». Знайдена пектораль із золота 958-ї проби датується IV ст. до н.е.

Найбільше відкриття археології ХХ століття, «поема золотого сонячного сяйва», якому передували 35 років непростого життя непосидючого упертюха-мандрівника, поета, шукачаЗнаючи, що відкриття такого рівня осідають у музеях митрополії, Борис Мозолевський, надягнувши на шию вишукану прикрасу філігранної грецької роботи, чудо пригод «на свою… голову». Вражає сміливість українців-упертюхів!

Борис Мозолевський та Григорій Середа, Товста Могила, після знахідки Пекторалі. 1971 рік

 «Мікромініатюрної» ювелірної техніки, 1150-грамовий шматок чистого золота, зверху – засмальцьовану стару тілогрійку, привіз її до Києва.

 

А потім куди? Борис Мозолевський жив у гуртожитку, тому подався до авторитета – Олеся Гончара. Той назвав знахідку «поемою сонячного каменя», але відмовився її залишити у себе.

І от кандидата на відправку до Мордовії приймає перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. На зустрічі також були голова Інституту археології Федір Шевченко та президент АН УРСР Борис Патон. Бесіда була дуже плідною: археолог, який жив у гуртожитку, отримав трикімнатну квартиру; зарплата у 98 крб. зросла до 200 крб. Окрім того, 500 крб. премії. Попри тиск Москви, скарб залишився у Києві (зберігається у Музеї історичних коштовностей України).

Дві третини скіфського золота у фондах Музею історичних коштовностей України – знахідки експедиції Мозолевського.

Кому належала прикраса? Чи вдалося за півстоліття повністю дослідити золоту знахідку? Хто саме був його власником?

Про це така думка завідувача відділу польових комітетів Інституту археології НАН Юрія Болтрика.

Юрій Болтрик наголошує, що пектораль, яку багато дослідників вважають царською, насправді належала не главі Скіфії (що не применшує її цінності), а особі, яка була на два соціальні рівні нижче.

– Мене як скіфолога дратує те, що курган Товста Могила називають царським, – продовжив дослідник. – Цей курган у 7-8 разів менший за Чортомлицький. Про соціальний рівень похованої людини свідчать, насамперед, розміри кургану та наявність золота в кінських могилах (адже поховальні комплекси зазвичай повністю пограбовані). Кургани царів 4 століття до н.е. мають понад 82 тис. куб. Кургани родичів чи соратників правителя – 36-40 тисяч кубометрів (це, наприклад, Олександропільський курган на Дніпропетровщині). Товста Могила – не царський курган. Похований там чоловік мав дуже високий соціальний статус, але не був главою скіфської держави.

Протягом півстоліття пектораль ретельно досліджували та інтерпретували. Вчені прийшли до висновку, що його виготовляли стародавні майстри, чия майстерня знаходилася в Афінах або в Пантікапеї (нині Керч). У цій же майстерні (з таким же творчим «почерком») виготовлено амфору, знайдену в царському кургані Чортомлик у ХІХ столітті на території сучасної Дніпропетровської області (зберігається в Ермітажі).

Як на амфорі, так і на пекторалі є три рівні (фризи), які зображують три міфологічні світи – верхній, середній і нижній. Смисловим центром композиції декору є двоє чоловіків у верхньому фризі. За словами Юрія Болтрика, ремонтують снаряд із залізної луски. Можливо, це два царі, які символічно підтверджують договір.

На середньому фризі зображені рослини та птахи. «Це символічне зображення дерева життя, модель Всесвіту, яка поширена в багатьох міфологіях і релігіях», – зазначив Юрій Болтрик.

На нижньому ярусі можна побачити традиційну для скіфів, як представників давньоіранського світу, сцену шматування, в якій міфічні хижаки нападають на коня. За словами вченого, це прояви так званої бінарної опозиції – чергування дня і ночі, зими і літа, життя і смерті.

Якщо курган Товста Могила не царський, то де царський? А чи всі скіфські кургани досліджено?

Найвідоміший скіфський цар Атей жив у IV столітті до нашої ери. і загинув у битві зі своїм колишнім союзником Філіпом Македонським, батьком Олександра Македонського. Загалом, за словами Юрія Болтрика, є три великі (царські) кургани IV ст. на території сучасної України: курган Чортомлик знаходиться на захід від м. Нікополь, курган Солоха біля села Велика Знам’янка Запорізької області та курган Огуз біля села Нижні Сірогози Херсонської області.

– На жаль, майже всі великі кургани вже обстежені, – усміхається пан Болтрик. – Хоча не до кінця. Необхідно дослідити курган Солоха, де ймовірно похований батько Атея чи хтось із його родичів. Сам Атей, на мою думку, був похований у Чортомлицькому кургані. База бойових дій скіфського царя була на відстані півдоби від нього, в заплаві Дніпра, на острові Чортомлик.

Адміністративний центр Скіфії, на думку вченого, ймовірно знаходився в селі Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області. Є величезне поселення, яке досі не досліджено (!). Проте води Каховського водосховища підмивають берег і виносять уламки зі слідами амфор, де зберігалося дорогоцінне вино. Сьогодні таких знаків більше тисячі… «У книжках і газетах можна прочитати, що центр Скіфії — митрополія, розташована на території городища Кам’янка (нині — місто Кам’янка-Дніпровська)», — додав пан Болтрик. – «Але це неправда! На амфорах, знайдених на Кам’янському городищі, було лише чотириста марок, і те вино було дешевше. Проте саме городище Кам’янка було ключовим торгово-ремісничим центром Скіфії, лівобережним партнером Капулівського городища»…

Розмову було записано у 2021-му, опубліковано на сайті svit.kpi.ua

Нинішні воєнні обставини ще більше ускладнюють археологічні досліження.

Та ми маємо знати, що маємо за плечима, на чому стоїмо в історичному сенсі.