Хортиця – ім’я-символ, назва-бренд, завдяки якій наше місто у ХХ ст. стало відомо по всьому світі. Мало того – вихідці з нашого краю завезли її аж в Америку, й тепер за океаном Хортиць чи не більше, ніж у нас…

Два острови та три річки

Головна, Велика Хортиця – наш острів. Уперше він згаданий під ім’ям «Хортичій» у літописній розповіді про похід Русі на половців навесні 1103 р.

Походження цього імені оповите таємницею. Одні вчені вважають, що це – видозмінене ім’я іранського бога сонця Харшида, який увійшов до слов’янського пантеону під іменем Хорс. Інші пов’язують ім’я острова з назвою собаки­хорта. Треті виводять його з тюркського слова «орта», що значить «середній», «центральний».

Мала Хортиця – острівець у Старому Дніпрі, більше відомий сьогодні під іменем Байди. Вперше згаданий дипломатом Священої Римської Імперії Еріхом Лясотою у 1594 р. Лясота стверджував, шо обидві Хортиці, Велика й Мала, отримали назви від трьох річок – Верхня, Середня та Нижня Хортиці, що впадають у Дніпро з правого боку.

Назви річок, імовірно, походять від слова «хъртъ», що значить «швидкий». Тобто річка Хортиця – те саме, що й Бистриця. Можу засвідчити, що принаймні Верхня та Середня дійсно відповідають цій характеристиці.

Села на просторах імперій

Головний «експортер хортицького бренду» – колишнє село, а тепер – частина Дніпровського району Запоріжжя, відома, як «Верхня Хортиця» – за назвою річки, на якій стоїть. Автентичне ім’я – просто Хортиця. Саме так її називали ще 70 років тому. Заселене у 1789 р. менонітами, воно було центром їхньої колонії. В тому ж році меноніти заснували село Острів Хортиця, розташоване зрозуміло де, а в 1803-у – Нижню Хортицю – на однойменній річці.
Отже, загалом вісім Хортиць в одному місці!

Зауважимо: більшість менонітів свято вірять, що саме вони є засновниками сіл своєї колонії на Дніпрі. Це не відповідає дійсності, втім, і звинувавчувати колоністів у брехні теж не можна. Адже й ми самі, українці, дуже погано знаємо свою історію.

Щодо Хортиці, то до 1789 р. вона була володінням князя Григорія Потьомкіна. Тут, у «палаці», у 1787-у він зустрічав Катерину ІІ під час її подорожі до Криму. Ще раніше – у 1784-у це село, що називалося тоді Новогригорівкою, стало центром церковного приходу.

Поміщицькі села в ті часи «засновувалися», як правило, на місці козацьких слобід і зимівників, і Хортиця в цьому плані не є виключенням. Цей населений пункт, правда, без назви, позначений на «Карті течії рік Дніпра та Бугу…» 1775 р. На «Карті кордонів Польщі…» 1772 р. тут позначена «Chortyca». Нарешті, Хортиця згадана в одному документі 1755 р. І хоча точна дата її заснування ще невідома, ми все ж таки знаємо, що засновниками Хортиці були запорожці.

По Євразії

У ІІ половині ХІХ століття населення Хортицької та Молочанської кононій дуже збільшилося й землі на всіх стало катастрофічно бракувати. Тому почалося заснування багатьох дочірніх колоній. Одна з них – Баратов – знаходилася у Софіївському р-ні Дніпропетровської обл. Тут у 1872 р. виникло с. Ново-Хортиця.

Наприкінці ХІХ ст. менонітів занесло на Південний Урал. Тут, на річці Малий Уран, у сучасному Алєксандровському р-ні Оренбурзької обл. у 1893 р. постало село Хортиця колонії Оренбург. Тутешні мешканці ще у 1980-і рр. розмовляли особливою менонітською говіркою – плат-дойч. Далі на схід – Омська колонія, де у 1910 р. засноване село Хортиці нинішнього Нижньоомського р-ну Омської обл. І нарешті – Алтай. Тут, у 1909 р. з’явилася Хортиця колонії Барнаул (Славгород). Отже, ще чотири Хортиці.

Червона ріка, Канада

З 1870-х рр. царський уряд починає порушувати свої обіцянки щодо привілеїв, колись дарованих менонітам: з колоністів вони переводяться у розряд звичайних селян-власників, на них покладається військова повинність, починається русифікація школи. Тому не дивно, що погляд багатьох менонітів звернувся за океан.

Між 1874 та 1880-м роками біля восьми тисяч менонітів з України вирушили в провінцію Манітоба, Канада. Тут, недалеко від кордону із США, на землях, куплених в індіанців ассінабе та болотних крі, були засновані дві колонії –
Іст Ресерв (1874) та Вест Ресерв (1877). Перший – на схід, другий – на захід від Червоної ріки. На відміну від України, де колоністи жили чималими селами, в Канаді вони розташувалися дрібнішими хуторами, кожен з яких був названий в пам’ять про покинуті українські села. В обидвох колоніях було по одній Хортиці (Сhortitz).

Саскатчеван, провінція Гаага

Вже у 1895 р. мешканці Манітоби починають мігрувати на захід – у провінцію Саскатчеван. Тут, за 50 км від міста Саскатун, провінційного центру, були засновані дві колонії – Гаага та Ослер. Першим селом стало Ной-Айнлаге – на честь того Айнлаге (Кічкасу), що, як відомо, був затоплений після побудови Дніпрогесу. Серед маленьких сіл з «германо-українськими» назвами з’явилася й Хортиця (Chortitza).

У часи Першої світової війни меноніти Канади починають потерпати від спроб місцевого уряду перевести навчання в школах на англійську мову. Тому багато з колоністів емігрують у Латинську Америку. Але їхні хати не пустують – у 1923 р. прибуває нова велика партія «українців», які рятуються від комуністичного раю.

Інша менонітська колонія у Саскатчевані – Свіфт-Карент – виникла у 1900 р. на крайньому південному заході провінції. Сюди мігрували мешканці манітобського Вест Ресерву. Звідти ж вони «принесли» з собою Хортицю (Сhortitz). Таким чином, у Канаді їх ще чотири!

Мексика і Південна Америка

Як не прекрасно було жити у благодатній Канаді, та схоже, що питання рідної мови турбували багатьох менонітів більше, ніж хліб насущний. Не погодившись з англізацією шкіл, вони вирушають на південь. У 1922 р. на півночі Мексики, у штаті Чіуауа, в околицях міста Куаутемок виникає перша й найбільша в тій країні менонітська колонія – Манітоба. Більшість її сіл тоді носили «українські» назви. Серед них була й Нойвальдхайм-Хортіц (Neuwaldheim-Cortitz). Сьогодні на карті вона ползначена, як Кампо 24-Б.

Парагвай – порівняно відстала країна Південної Америки, яка до цих пір не оговталась від катастрофічних наслідків кривавої Великої війни 1864-1870 рр. Не дивно, що місцевий уряд радо прийняв менонітів – прекрасних землеробів, гарно відомих у світі, задовольнивши усі їхні примхи. Перша парагвайська «Менно Колоні» народилася у 1928 р. у районі Чако на півночі країни. Засновники – вихідці з Манітоби та Саскачевану – й сюди занесли Хортицю (Сhortitz)!

 

Значно поповнилося менонітське населення Парагваю після Другої Світової війни. Сюди приїхали багато мешканців України, яким пощастило уникнути сталінської депортації у Сибір. Це були ті, хто евакуювався на Захід разом з відступаючим Вермахтом у 1943 р. Так, у 1947 р. на південь від Менно Колоні виникла колонія Нойланд (Нова Земля). Тут поряд одна з одною стоять малесенькі Alt-Сhortitz (Стара Хортиця) і Neu-Сhortitz (Нова Хортиця).

Нарешті, у 1948 р. вихідці з канадського Іст Ресерву на сході Парагваю заснували колонію Бергталь. Центром її, як і годиться, стала Хортиця (Сhortitz).

Таким чином, всього в країні їх нам вдалося нарахувати аж чотири. Так і живуть нащадки хортичан, вивчаючи у школі німецьку, а розмовляючи платською. І не забуваючи при цьому такі суто платські слова, як «Borschtsch» та «Tschasnyk»…

Олег ВЛАСОВ, молодший науковий співробітник Національного заповідника «Хортиця»