Серед причин, з яких не звертаються до центрів зайнятості, самі жінки позначають: відсутність такої установи на доступній відстані, труднощі при реєстрації через ДІЮ, статус з яким не регіструють у центрі зайнятості (декретна відпустка, не розірвана з попереднім роботодавцем трудова угода, статус приватного підприємця, неофіційне попереднє працевлаштування), брак потрібних документів (відсутність трудової книжки, атестату, диплому на руках), недовіра до ЦЗ – «Не бачу допомоги від цієї організації. В мене багато друзів так і не знайшли роботу хоча були зареєстровані у ЦЗ»; «Не впевнена що знайдуть для мене таку роботу»; «Не вірю, що можуть мені допомогти, бо немає робочих місць»; «Я працівник в дошкільної галузі, а дитсадки не працюють».

Ось приклади найбільш типових відповідей щодо причини, з яких жінки не звертаються до центрів зайнятості:

* Активні бойові дії в місті

* Бо в мене маленька дитина. Залишити її ні с ким

* Бабуся потребує догляду

* Бо вони шукають роботу по спеціальності

* Бо надають роботу далеко від дому

* Договір з попередньої роботи не розірвано

* Бо не можу працювати цілий день

* Бо страшно бути далеко від дома під час тривог/обстрілів

* Бо ще знаходжуся в декреті

* В мене немає трудового стажу. Ніколи не працювала офіційно

* Не бачу допомоги від цієї організації (в мене багато друзів так і не знайшли роботу хоча були зареєстровані у ЦЗ.

Крім того, за допомогою будь-яких служб з питань працевлаштування, кар’єрного консультування зверталось всього 13,9% респонтенток; 30% з них – один раз, 28% – два рази, 16% – три рази, щє 20% зверталися чотири рази та більше.

Більшість опитаних жінок мають досвід самостійного пошуку роботи (91%), а 27,6% планували розпочати свій бізнес.

За результатами проведеного дослідження, експерти відзначають слабку обізнаність жінок щодо програм та ініціатив спеціально спрямованих на безробітних в Україні. Так, з 590 респонденток лише 91 надала змістовні відповіді. Частіше всього згадували про Державні центри зайнятості.

Частка жінок, що не працюють, встановили своє життя на паузу в очікуванні завершення війни, не мають психічних ресурсів пристосуватися до життя в актуальних умовах. Час розколовся на «до» та «після». Життя «до» відчувається як більш реальне, ніж те, що «після». Такий стан, за висновками експертів, є наслідком перенесеної травмуючої події.

За результатами соціологічного дослідження Запорізького благодійного фонду “Єдність за майбутнє”, респондентками якого стали мешканки прифронтових регіонів – Запорізької, Донецької та Харківської областей.

Фото з відкритих джерел