misto.zp.ua

Полицейский из Бердянска в плену пережил пытки, которые орки называли «звонками Сталину»

Полицейский из Бердянска в плену пережил пытки, которые орки называли «звонками Сталину»

Эту историю обнародовал Бердянск Сейчас – телеграм-канал, созданный оперативным штабом Бердянского исполкома для информирования жителей города в условиях военного положения.

Дословно:

Юра привітно вітається і трохи сором’язливо протягує руку, на якій видно шрами і рубці. «Та, то від току залишились» – спокійно каже хлопець. Юра вперше в нашому центрі і вже декілька тижнів як у Запоріжжі. До цього хлопець майже місяць був у російському полоні…

Юрій Микитенко – бердянський поліцейський. Більше десяти років хлопець працював у дитячій кімнаті поліції та відділі протидії домашньому насильству. З початком війни він, як і багато його колег, лишились охороняти рідне місто. Допомагали з розселенням біженців із Маріуполя, патрулювали вулиці від мародерів. На початку квітня до бердянських поліцейських прийшли представники окупаційної влади та «запропонували» зробити вибір на чиєму боці працювати далі. Цей вибір у Юрія був зроблений давно, тож хлопець забрав бабусю, улюбленого пса і поїхав до Запоріжжя.

Доїхати вдалось лише до Токмака. Там його зупинили і забрали. В місцевій «тюрмі» Юрія тримали 5 днів. За цей час не було жодного допиту чи роз’яснень, лише знущання. Після цього перевезли в Мелітополь ще на кілька днів. А вже тоді доставили до пункту призначення – Севастополю. Саме там Юрій випадково потрапив в один із сюжетів пропагандистських ЗМІ, де рідні його побачили та подали в списки полонених. 21-го квітня Юра зустрів у полоні свої 30 років. А 28-го потрапив у списки на обмін.

Після важкої дороги та курсу реабілітації, поліцейський таки потрапив до Запоріжжя, де вже заступив на службу.

Про те, що Юрій пережив у полоні слухати без сліз важко. Постійні побиття, дикі катування, які окупанти цинічно називали «дзвінками Сталіну», голених налисо хлопців і дівчат полонених, яких змушували співати гімн росії, поліцейський не забуде ніколи. Тому зараз хлопець готовий йти звільняти рідні землі від окупантів.

На жаль, історія Юрія далеко не поодинока. Це – реалії сотень, тисяч українців зараз. Ми маємо говорити про кожного з них, аби весь світ знав ціну української свободи.


 

* Редакция сайта не несет ответственности за содержание материалов. Мнение авторов может не совпадать с мнением редакции.

Добавить комментарий
Имя
Сообщение

Комментарии:

нет комментариев
Лента статей
MISTO.ІНФОРМПОЗИЦІЯІНДУСТРІАЛЬНЕ ЗАПОРІЖЖЯМІГДІТИ ЗАПОРІЖЖЯМЕЛИТОПОЛЬСКИЕ ВЕДОМОСТИЗАПОРІЗЬКА СІЧ (АРХІВ)
Про СМИ

Газета "МИГ" – издание с интереснейшей судьбой и историей. Первый номер ее, тогда еще "Комсомольця Запоріжжя", вышел 12 ноября 1939 года (с 1991 года "Комсомолець Запоріжжя" сменил название на "МИГ").

Все более 70-ти лет своего существования газета прошла вместе со страной, была активным участником всех этапов ее развития на пути к независимости Украины.

Журналисты газеты "МИГ" и ее дизайнеры – это профессионалы, опытные знатоки своего дела, поэтому не удивительно, что они – лауреаты многих областных, республиканских и международных конкурсов, обладатели различных стипендий. В свое время газета получила грант британского фонда WFD, грант посольства США в Украине и др.

В штате – более 50 сотрудников. Средний возраст – 38 лет. Каждый сотрудник (кроме водителей и уборщиц) имеет рабочий компьютер.

Газета имеет свою принципиальную позицию, никем не финансируется, ее владельцами издания являются сами журналисты.

С уважением,
редактор

Контакты

Адреса редакції:
69600, г. Запорожье, пр. Ленина, 152, 5-й этаж.

Запорожье и область | Новости Запорожья и области RSS 2.0 | follow us on | читайте нас в