misto.zp.ua

Документалка про біженців. «Коли ми сідали в авто, у мене був такий стан, ніби це останній день мого життя» — історія родини з Київщини

Разом вони всиновили та виростили 13 дітей.

Документалка про біженців

Документалка про біженців

Не маючи спільних дітей, Віталій та Світлана Афоніни наважилися на всиновлення. Разом вони всиновили та виростили 13 дітей. На момент 24 лютого, разом із ними було п’ятеро дітей, над будинком літали військові літаки, а в сусідньому селі вже горіла військова частина. Як далі? Це їх історія про війну, виїзд за кордон, переоцінку цінностей і любов до батьківщини.

Віталій Афонін — лікар на пенсії, у свої 70 років вони разом із дружиною Світланою виховують всиновлених дітей протягом останніх десяти років. У 2013 році на базі їх будинку в селі Світильня Броварського району Київської області було створено дитячий будинок сімейного типу.

"Ми виростили 13 дітей. Наймолодшому нашому хлопчику було 10 років. Ми цей процес почали доволі пізно – мені, як молодшій з батьків, тоді було 50 років", — розповідає Світлана.

Для мене — що свої діти, що інші — це все одно діти. Рідні діти ростуть у сім`ях, а ці — в дитячих будинках. У них часом травмована психіка, вони складні, до них потрібно шукати підхід. Моя дружина все це серцем відчуває, а ми, чоловіки, в цьому плані зовсім інші, проте я знайшов у собі сили", - зізнається Віталій.

На початку 2022 року у родині проживало п`ятеро дітей.

"Ми просто жили чудово, у власному будинку, нам всього вистачало. Був мир та спокій", — згадує Світлана.

Родина мала злагоджений план роботи з дітьми: школа, гуртки, спортивні секції, дозвілля та свята.

«Коли їхали, ми всі заспокоювали себе тим, що головне — це здоров’я і життя»

24 лютого сім`ю Афоніних розбудили вибухи: неподалік у селі Требухові окупанти влучили у військову частину. Сили росіян рухалися швидко та захоплювали сусідні населені пункти.

"Як лікар, я вам скажу, що не бояться лише психічно нездорові люди. Спочатку ми чули вибухи здалеку, але коли снаряди почали літати над моїм домом, я злякався. Я забрав дітей, дружину, собаку і ми побігли в укриття. Неподалік від нас розірвалися 5 чи 6 снарядів", — розповідає Віталій.

Спочатку обстріли були хаотичні або ж спрямовані на воєнні об`єкти, але з часом росіяни все частіше цілилися в житлові будинки, інфраструктуру. Сусідні села вже були захоплені і ймовірна доля села Світильня була все більш зрозумілою — окупація. Родина вирішила їхати.

"Ніхто не хотів збиратися, ніхто не вірив. Чоловік казав, що може залишитись, може це мине. Але коли ми зрозуміли, що наше село може бути окуповане, у селі поряд вже йшли бої — все вирішувалося в годинах, вони могли прорватися б в село. Врешті мене послухали. Коли ми сідали в авто, у мене був такий стан, ніби це останній день мого життя", — згадує Світлана.

"Мені було страшно, коли ми проїжджали пости. Здавалося, що там будуть стріляти, або раптом в нас потрапить бомба. Я просила бога, щоб ми спокійно доїхали до Польщі, щоб з нами та батьками нічого не трапилося", — ділиться Світлана Волобуєва, вихованиця родини Афоніних.

Про майбутнє та повернення в Україну

Переїзд родині дався не просто — найбільше Віталій та Світлана переймалися тим, як краще влаштувати дітей. Щодо себе — вони вирішили, що будуть готові адаптуватися до будь-яких умов. Зараз родина тимчасово проживає у місті Дінксперло у Нідерландах.

"Я у будь-якому випадку повернусь додому і збережу цих дітей. Я відповідальний за них. У нас з дружиною і думки не було, щоб лишитися десь за кордоном, покинути все, могили наших батьків, наших друзів, які залишилися в Києві", — говорить Віталій.

А ще він розуміє, яка відбулася переоцінка цінностей і тому закликає забути все погане, намагатися жити по-новому, бути ввічливими та толерантними, не дорікати один одному за те, що хтось поїхав, а хтось залишися, адже в кожного були свої обставини.

"Я хотів би повернутися в Україну, коли ми переможемо. Я й зараз готовий повернутися туди, мені чомусь тут не так подобається, як вдома. Я думаю, що Україна 100% переможе, а через 10 років наша країна буде ще більш прогресивною, ми будемо країною НАТО, і на нас вже ніхто не зможе напасти", — вихованець родини, Олексій Гліняний.

 


 

* Редакция сайта не несет ответственности за содержание материалов. Мнение авторов может не совпадать с мнением редакции.

Добавить комментарий
Имя
Сообщение

Комментарии:

нет комментариев
Лента статей
ДІТИ ЗАПОРІЖЖЯІНДУСТРІАЛЬНЕ ЗАПОРІЖЖЯПОЗИЦІЯМІГMISTO.ІНФОРММЕЛИТОПОЛЬСКИЕ ВЕДОМОСТИЗАПОРІЗЬКА СІЧ (АРХІВ)
Про СМИ

В 2004 году один молодой человек решил помочь детям в интернате. Парня звали Альберт Павлов, и он хотел подготовить детей к выходу во взрослую жизнь. Ведь за воротами интерната нет нянь и воспитателей, а на завтрак, обед и ужин надо сначала заработать. Так появился проект www.deti.zp.ua

В 2007 году проект перерос в Благотворительный фонд «Счастливый ребёнок» с офисом, сотрудниками и счетами в банке. Сейчас фонд объединяет тысячи жертвователей, и помогает детям, больницам, малообеспеченным и приёмным семьям. Ежегодно объём помощи составляет несколько миллионов гривен.

В этой рубрике мы размещаем актуальную информацию фонда о нуждах детей, лишенных родительской заботы, а также о потребностях тяжело больных ребят.

Надеемся на Вашу поддержку и помощь!

Контакты

Благотворительный фонд «Счастливый ребёнок»

Сайт: www.deti.zp.ua
Email: info@deti.zp.ua
FB: @detizpua
Телефоны:
+380 (50) 452-03-92
+380 (96) 700-55-91 (моб.)

Запорожье и область | Новости Запорожья и области RSS 2.0 | follow us on | читайте нас в