МІГ

На грудень 2025 року у регіоні розслідують 81 кримінальну справу щодо воєнних злочинів

Департамент “Війна і правосуддя” української правозахисної громадської організації Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) проаналізував 1027 повідомлень про підозри у вчиненні воєнних злочинів на території України.

Усі документи стосуються заочних справ, які були опубліковані на сайті Офісу Генерального прокурора.

МІПЛ проаналізувала, в яких саме регіонах оголосили найбільше підозр. Ось як виглядає картина за областями:

Київська – 224 підозри

Херсонська – 178 підозр

Харківська – 148 підозр

Донецька – 114 підозр (з 2014-го)

Запорізька – 81 підозра

Чернігівська – 69 підозр

Луганська – 49 підозр (з 2014-го)

Сумська – 49 підозр

Миколаївська – 27 підозр

Автономна республіка Крим – 29 підозр (з 2014-го)

Інші області – 38 підозр (із них 31 стосується обстрілів)

Також порахували, в яких населених пунктах оголосили найбільше підозр. Відповідно до підрахунків це:

Буча – 49

Херсон – 82

Ізюмський район Харківської області – 2

Куп’янський район Харківської області – 26

Броварський район Київської області – 19

Анна Рассамахіна, яка працювала з цими підозрами, вважає, що вони не відображають справжню картину кількості злочинів. Натомість йдеться про інше:

– Ці цифри свідчать про активність і ефективність правоохоронної системи у надскладних умовах.

Зрозуміло, що на досі окупованому правобережжі Херсонщини вчинили більше злочинів, ніж у самому Херсоні, який звільнили ще в 2022-му.

Але підозр по правобережжю в рази менше, адже там немає доступу до місця злочину і свідків.

За існуючого законодавства і вимог слідства в таких умовах майже неможливо встановити особу злочинця.

Рассамахіна додає, що більшість злочинів, за якими вже оголосили підозру – “контактні”. Тобто потерпілий бачить злочинця.

А от очевидні злочини, в яких тим не менше постраждалий не побачив кривдника, розслідувати дуже складно. Наприклад, бомбардування Маріуполя.

– Це не свідчить про погану роботу українських слідчих, – говорить Рассамахіна, – а радше про те, що існуюча рамка розслідування діє для мирного часу, а для воєнних злочинів вона неефективна. Тому так важливо застосовувати принцип відповідальності командирів. Це дозволило б відійти від складної процедури встановлення виконавців і висувати обвинувачення командирам, без відома й участі яких злочин не могли вчинити.