"Витерти ноги" об Францію – завдання-мінімум. Наразі є чотири країни (Нігер, Малі, Буркіна-Фасо, Гвінея), де за останній час відбулися військові перевороти на користь сил, які відкрито ставлять на військову співпрацю з Росією.

Натомість через ці країни проходить проєкт Транссахарського газопроводу, над яким почали роботу рік тому і який має транспортувати до ЄС 30 млрд кубометрів газу з Нігерії. Це половина обсягу, який ЄС купив у Росії торік. Власне, ініціювали це європейці, щоб замістити постачання з РФ, і основним двигуном була Франція, яка історично має вплив у Алжирі та Нігері.

А ще Франція імпортує уран з Нігеру. Точніше – імпортувала, уже припинили відвантаження. Дві третини постачання урану для атомної енергетики Франції – це сателіти РФ.

А ще там праворуч від Нігеру – Чад, союзник США, "острівець стабільності", на який тисне загроза поширення конфлікту із Судану, а з півдня – ЦАР, де вже давно і міцно закріпився «Вагнер». Чад там якось намагаються озброювати та підтримувати, але це слабка і бідна країна з населенням 17 млн осіб.

Яскрава картинка вимальовується, чи не так?

Тому не варто вважати Африку просто прибутковим засланням для «Вагнера». Вони там успішно створюють трансконтинентальний пояс нестабільності, підривають енергетичну безпеку Європи та всіляко "витирають ноги" об Францію, де політики, обтяжені своїм колоніальним минулим, навіть уникають говорити про це прямо.

Франція, в якої є військовий контингент в Нігері, вже оголосила евакуацію європейських громадян з країни, через напад на посольство та заяву від Малі та Буркіна-Фасо, що будь-яка інтервенція проти путчу розглядатиметься як оголошення війни.

Ця картинка гарно пояснює, чому Пригожин залишився "при своїх" після походу на Москву. І ще одне нагадування нам, що світ не обертається лише навколо нашої війни. На півдні може спалахнути добряче, і теж із глобальними наслідками.