ІНДУСТРІАЛЬНЕ ЗАПОРІЖЖЯ

В субботу, 23 августа, под патронатом Запорожской областной госадминистрации и при генеральном спонсорстве МК "Запорожсталь" – ко Дню независимости Украины – в Запорожье состоится Чемпионат мира по стронгмену

Василь Вірастюк запрошує нас 23 серпня на "Славутич-Арену"

В соревновании на "Славутич–Арене" примут участие 22 сильнейших спортсмена из 11 стран мира – Украины, стран При–балтики, Европы и Азии. Честь Украины на них будут защищать две команды наших силачей.

Главным судьей Чемпионата мира будет заслуженный мастер спорта Украины, обладатель титула "Самый сильный человек мира" 2004 и 2007 годов, неоднократный чемпион мира в силовом многоборье Василий Вирастюк, который любезно согласился ответить на вопросы "Индустриалки".

Поскольку Василий наш телефонный разговор начал на украинском языке, мы тоже перешли на рідну мову.

– Василю, у дитинстві, як всі хлопчаки, ви грали у футбол? Чи штовхання ядра, яким почали займатись у 10–річному віці, вже тоді було усвідомленим вибором?

– До легкої атлетики я ще займався деякими видами спорту – плавання, вільна боротьба. І футбол також був, кульова стрільба. На штовхання ядра мене привів старший брат Роман, познайомив зі своїм тренером – і я почав займатися.

– А про своє дитинство що можете розповісти, чим воно запам’яталося? До діда, який був головою колгоспу, любили в гості їздити?

– Ми кожного літа були в селі – я, зокрема. Ви знаєте, я в дитинстві навіть ні разу не був у дитячому таборі, тому що всі літні канікули проводив у селі. Подобалося це мені чи не подобалося – нікого це не цікавило. Тому що, скажу, можливостей батьки багато не мали: мама була швея, а татко – водій. На море ми їздили, я пам’ятаю, з батьками тільки один раз.

– Василю, а в школі які уроки були найулюбленішими після малювання, співів та фізкультури?

– Якраз це були мої улюблені! (Сміється). Ну–у, ще уроки праці.

– Зі своїх 40 років 24 ви присвятили стронгмену. Зараз можете сказати, що у вашому виді спорту найважче?

– Найважче?.. Та якось так не можу щось особливе визначити, тому що багато всього у нас складного, багато видів. Взагалі дуже складно поєднувати силовий вид спорту з вправами на витривалість, на швидкість, координацію. Цим ми і від–різняємось від силових видів спорту, таких як важка атлетика чи пауерліфтинг.

– Ви – професійний спортсмен. Багато хто не розуміє цього словосполучення – "професійний спортсмен". Можете пояснити?

– Можна вважати себе професіоналом, якщо спорт стає твоєю професією, він тебе годує – коли за рахунок спорту ти живеш і спортом живеш, нічим іншим не займаєшся.

– А як би ви охарактеризували характер Василя Вірастюка – професійного спортсмена?

– Зараз я запитаю у дружини!

– Гаразд, давайте!

У телефонну слухавку чути голос дружини Інни: "Великолепный! Терпеливый!"

– Дружина каже, що "вєліколєпний", що терпіння у мене багато.

– Добре. А недоліки якісь є у вашому спортивному характері?

Василь знову звертається за підказкою до дружини.

– Інна каже, що немає у мене недоліків. (Знову щиро сміється).

– Це – прекрасно! Я стукаю по дереву...

– Ви знаєте, те, що було пов’язано зі спортом, чесно, я не можу сказати, що у мене якісь були недоліки. Завдяки моєму характеру я був здатен багато на що заради досягнення результату.

– Василю, в одному зі своїх інтерв’ю ви говорили, що найстрашнішим своїм суперником вважаєте власний страх. Чому, за кого страх?

– Це страх перед собою, який потрібно перебороти, коли виходиш на змагання. Кожен спортсмен може себе налаштувати так, що підійде в поганій формі. Поганий сон і – маєте такий же самонастрій... Тому насамперед треба перебороти свій страх! А там уже, коли виходиш на змагання, бачиш суперника, там уже тобі стає нічого не страшно. Найголовніше – перебороти свої емоції, навчитися контролювати їх.

 – Тобто можна сказати, що 2004 та 2007 років, коли вас визнавали найсильнішою людиною планети, вам вдавалося досягати цього?

– Ви знаєте, у мене якось вже до того часу не було ніякого мандражу. Якось перестав мандражувати, відколи почав займатися силовим видом спорту – стронгменом.

Ще коли я виступав у легкій атлетиці, так, я там багато переживав, тому що, напевно, був не впевнений у своїх силах. А тут почував себе абсолютно спокійно – мандражу не було, я відчував перед змаганнями стан куражу. Я якось навчився переборювати в собі це відчуття страху і перед суперниками, і перед снарядами. Були тільки цікавість і бажання виграти.

– Василю, а можете згадати найцікавіші або найкурйозніші випадки на змаганнях?

– Чогось такого веселого, пов’язаного зі змаганнями, відразу і не пригадаю. У нас мало веселого під час змагань, весело уже потім – після них, коли отримуєш призові. Отоді вже весело!

З курйозного... У Швеції було, коли кантував колесо 500–кіло–грамове – палець вивернув на одній руці. Але вправу виконував далі, вставив палець назад – і продовжив змагання.

– У вашому виді спорту можете назвати своїх друзів?

– Ті, з ким я виступав, з ким ми дружили завжди – це хлопці з Прибалтики, хлопці з Росії. Нас завжди всі називали балалайка–team, команда–балалайка. То – я, Міша Кокляєв з Челябінська, Раймонд Бергманіс з Латвії, Жидрунас Савіцкас з Литви і Андруш Муруметс з Естонії. Ми навіть одного разу собі поробили такі перстні, на них було написано "Strong Men balalaika team".

– А ви зберігаєте цей перстень як сімейну реліквію?

– Аякже! У мене є, він є у кожного з наших хлопців. Це – пам’ять про ті часи, коли виступали разом. А з тих хлопців нині тільки Міша Кокляєв виступає і, мабуть, скоро буде закінчувати, і Жидрунас Савіцкас. Раймонд Бергманіс закінчив ще до мене, Андруш Муруметс якраз після мене.

– А ваші синочки Адам та Олег вже вподобали якийсь вид спорту?

– Вони пробували займатись східними єдиноборствами. Старший уже після того ходив на плавання, минулого року, поки школа була, – на класичну боротьбу. Я би сказав, себе так пробують – і це непогано. Тому що неможливо так зразу попасти на той вид спорту, який тобі дійсно до вподоби.

– Василю, я правильно зрозумів, що ви можете порадити батькам при виборі дитиною виду спорту не наполягати однозначно на чомусь конкретному?

– А звідки діти знають, що їм треба? Якщо іноді насильно не завести дитину на тренування і не поїздити з нею півроку–рік, дитина завжди буде робити те, що їй найлегше – нічого не робити. Тим більше в теперішній час, коли ігрулєчки, коли комп’ютери – діти взагалі можуть ніколи не почати займатися фізичною культурою. Тому тут треба все–таки більше з боку батьків настояти, я думаю. Тому що так можна догратись, що діти дохліками виростуть.

– А що, на ваш погляд, потрібно для перемог у спорті та в житті?

– Воля до перемоги – само собою. А ще, думаю, хороший толковий тренер, колектив, у якому ти тренуєшся і в якому

зростаєш як спортсмен, в якому загартовується твій характер. Ну і, звісно, все залежить від людини, наскільки вона хоче досягнути результату.

Знаєте, досить часто людина буває талановита від природи, але ледар. І як ти її заставиш? Звісно, якщо людина від природи – феномен, ще й попадає туди, куди треба – у професійні руки, то ця людина унікальна і стає непереможним спортсменом. Але переважно, якщо послухати спортсменів, які стали олімпійськими чемпіонами або там чемпіонами світу та Європи, то, я думаю, багато з них не були перспективними в юності та молодіжному спорті і багато чого досягли за рахунок своєї роботи, наполегливості.

– Василю, а якою має бути наша Батьківщина – Україна, щоб жити в ній – і тільки в ній! – хотілося довго–довго і щасливо–щасливо?

– З погляду свого багажу років – своїх сорока, я б сказав, що найголовніше – це справедливе судочинство, справедлива міліція. Я думаю, що саме в цих речах є запорука успіху держави. Тобто жити тільки за правилами, чи то за Конституцією, за законодавством. Я думаю, що тут криється вся проблема.

Якщо згадати теперішні події, то мені зрозуміло, чому дотепер такі речі не поміняні. Таке враження, що воно нікому і не цікаво!

– Василю, як вважаєте, проведення чемпіонату світу зі стронгмену в Запоріжжі, генеральним спонсором якого виступив меткомбінат "Запоріжсталь" на чолі з генеральним директором Ростиславом Шурмою, якимось чином допоможе активізувати развиток цього виду спорту богатирів у колисці українського козацтва?

– Я думаю, допоможе в популяризації виду спорту. Чи допоможе в розвитку? Тут сказати однозначно неможливо.

Найголовніше, що деякі з тих хлопців, які прийдуть, можливо, з батьками, сфотографуються зі спортсменами, подивляться, як працюють професійні спортсмени – також у майбутньому стануть займатися фізкультурою і спортом навіть для себе. Ось де величезний плюс проведення таких змагань! І за підтримку цього щира подяка меткомбінату "Запоріжсталь".

– А що б ви сказали запоріжцям, читачам "Индустриалки", запрошуючи їх на змагання?

– Найперше, щоб запаслися атрибутикою українською: прапорами, шапками, якимись транспарантами – і приходили підтримувати наших хлопців. Тому що нашим хлопцям насправді буде дуже нелегко на цих змаганнях, адже приїдуть усі найсильніші команди. Особливо поляки традиційно сильні, команди з Прибалтики. Нашим хлопцям буде нелегко, і активна підтримка нащадків козаків буде не зайвою. Тим паче, що девізом змагань є слоган "Сила! Воля! Єдність!"

Тож запрошуємо всіх 23 серпня на "Славутич – Арену"! Будемо раді бачити вас о 14–й годині!

– Дуже дякую вам. Нехай Бог береже і допомагає вам і нашим українським командам.

Владимир ДУПАК