Україна – це свобода

Сьогодні Україна говорить про дві свої найамбітніші цілі – відбудову та членство в ЄС. Ці обидва процеси мають супроводжуватись відмовою від інтернатів та процесом деінституціоналізації. Саме такі рекомендації, Україна отримала минулого року від Комітету ООН з прав осіб з інвалідністю. Крім того, в окремому Керівництві з деінституціоналізації Комітет наголосив на тому, що процеси відбудови миру мають супроводжуватись відмовою від відбудови та/або реконструкції місць несвободи (інтернатів), адже сама по собі інтернатна система соціальних та медичних послуг не відповідає Конвенції ООН з прав осіб з інвалідністю, стороною якої Україна є з 2010 року. Реформа підходів до надання соціальних послуг та послуг з реабілітації, а також зобов’язання підтримувати країни-члени в їх прагненні проводити реформи деінституалізації закладені в стратегії Європейської Комісії “Союз рівності: стратегія з прав людей з інвалідністю 2021-2030”.

Натомість у звіті “Швидка оцінка збитків та потреб, лютий 2022 – лютий 2023” спільно підготовленому Світовим банком разом з Європейським Союзом, Організацією Об’єднаних Націй та урядом України йдеться про запит від уряду України на відбудову саме інтернатів. Держава запитує 127,5 мільйонів доларів США, щоб відбудувати місця несвободи замість того, аби за допомоги міжнародних партнерів почати змінювати систему та забезпечувати право на незалежне життя.

Такий запит на відбудову негуманної системи – це ігнорування зобов’язань України в сфері прав людини, а також нових викликів, що стоять перед країною через війну. Коли потреба в ефективних соціальних послугах, можливості підтриманого прийняття рішень та незалежного проживання в громадах лише зростає в умовах, коли через війну в Україні велика кількість людей втратили домівки та налагоджені соціальні зв’язки або отримали поранення й травми. Ще у 2014-2015 роках громадський сектор звертав увагу держави на те, що масове вимушене переселення, а також наслідники війни призводять до зростання вимушеної інституалізації в умовах коли існуюча система соціальних послуг та реабілітації, а також громади не можуть запропонувати альтернатив. В 2022-2023 роках ця проблема лише посилилась. І відповіддю на таку вимушену та нову хвилю інституціоналізації мають бути не відновленні будівлі інтернатів, а реформа всієї системи соціальної політики і послуг підтримки та перехід до моделі незалежного проживання в громадах та підтримуваного прийняття рішень, щоб кожна людина в Україні могла зустріти відновлення гідно та маючи змогу користуватись правами людини на рівні з іншими.

Ми закликаємо уряд України та Президента відмовитись від відбудови зруйнованих інтернатів і негайно розпочати реформу соціальних послуг, включно з тими, що надавались в інтернатах. Вже у 2023 році, Україна має:

1. Взяти на себе зобов’язання провести деінституціоналізацію.

2. Реформувати існуюче законодавство щодо позбавлення дієздатності та запровадити інструменти підтриманого прийняття рішень.

3. Розпочати надання послуг підтримки для незалежного проживання людей з інвалідністю в громадах.

Ми також звертаємось до іноземних партнерів України, зокрема Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Світового Банку з проханням підтримати Україну в впровадженні деінституціоналізації згідно зі Стратегією ЄС з прав людей з інвалідністю та Рекомендацій Комітету ООН з прав людей з інвалідністю.

Разом ми маємо зробити відбудову України спрямованою на забезпечення прав людини.

Щоб підтримати наше звернення до уряду України та Президента – залишайте підпис за посиланням

Довідка:

За більше ніж 30 років незалежності українська влада так і не розпочала комплексної програми з переходу від інтернатної системи “піклування” до створення моделей підтриманого прийняття рішень, незалежного проживання в громадах та зміни підходів до визнання дієздатності. В 2023 році Україна все ще не може відмовитись від розгалуженої та складної, дороговартісної та неефективної, небезпечної та не людяної системи інтернатів, де проживають позбавлені дієздатності дорослі з інвалідністю та люди старшого віку. В 2023 році Україна досі називає такі інтернати місцями це люди отримують “послуги з соціального піклування” та не визнає, що таких закладів не має існувати в країні, що прагне до Європейського Союзу. Розпочата в 2017 році реформа дитячої інтернатної системи не була завершена та не включала кроків з реформування системи “піклування” про дорослих.

За даними органів державної влади та громадських моніторингів, станом на 2023 рік на території підконтрольній уряду України налічується 260 закладів інтернатного “піклування” де проживають дорослі з інвалідністю та люди старшого віку, з яких щонайменше 27 інтернатів та 11 психіатричних закладів охорони здоров’я знаходяться в зоні регулярних артилерійських обстрілів.

Українська система інтернатного “піклування” серед іншого відрізняється великим розміром закладів, що як показав досвід 2014 року та підтвердили події 2022 року, робить неможливим швидке реагування та ефективну евакуацію людей. Середній розмір інституцій 200-300 людей, тоді як найбільший інтернатний заклад для дорослих з інвалідністю та людей старшого віку розрахований на одночасне проживання 700 людей. Протягом 2022 року – початку 2023 було евакуйовано лише 46 інтернатних установ системи соціального захисту населення, а також пацієнтів/-ток, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру і які перебували у медичних закладах Харківської та Донецької областей. На непідконтрольній Україні території (тимчасово окупованій у 2022-му) залишилося 24 інтернатних заклади та 7 закладів з надання психіатричної допомоги.

Зусиллями громадських організацій задокументовано числені воєнні злочини вчинені російськими військовими проти мешканців/-ок закладів й персоналу та руйнування будівель. Крім того, за даними отриманими від регіональних військових адміністрацій на запити на інформацію, пошкоджень зазнали 25 місць несвободи соціальної сфери (на початок 2023 року, виключно заклади для дорослих).

Звичайно, люди, які постійно проживають в інтернатах потребують підтримки й допомоги, починаючи від безпечних умов проживання, закінчуючи доступом до справедливості та відшкодування у тих випадках, коли вони стали жертвами воєнних злочинів.

Однак ключовий виклик, який стоїть перед урядом України – це відмова від системи інституційного “піклування” та створення умов для переходу до моделі підтримуваного прийняття рішень й незалежного проживання в громадах. Звичайно, це – довгий процес, який має бути ретельно спланований разом зі спільнотою людей з інвалідністю та громадським сектором. Але цей процес має розпочатись вже сьогодні, коли існуюча інтернатна система вже довела свою неефективність. Адже ані в умовах миру, ані в умовах війни держава неспроможна гарантувати повагу до людської гідності та забезпечувати права людини в інтернатних закладах, на що неодноразово звертали увагу монітори Національного превентивного механізму та міжнародні експерти з Комітетів ООН з протидії катуванням та прав осіб з інвалідністю.