На перехрестях життя, частина 3

Спочатку було більш-менш терпимо. Щоправда, неприємно вражало, як представники нової влади та ті, що зголосилися їм допомагати, наводили порядки.

Мало того, що заселяли солдатами покинуті будинки, де ті рилися в особистих речах колишніх господарів та відправляли все, що найбільше сподобалося, до себе додому. Так ще й виселяли людей із помешкань – мовляв, їхні офіцери-«визволителі» мають право жити з комфортом.

Свекруха розповідала, що дядька її однокласника змусили покинути власну оселю під загрозою розстрілу. Добре, що йому разом із дружиною спочатку вдалося втекти від розправи, а згодом і виїхати. Без речей, без заощаджень…

А обоє вони люди похилого віку. Потайки подейкували, що окупанти відбирають і автівки, що приглянулися, і навіть телефони… Фермери теж потерпають – все вирощене їх змушують віддавати за безцінь, а сільськогосподарську техніку, особливо іноземного виробництва, конфісковують і відправляють у Росію.

Власника маршруток, які курсували по району та до найближчого міста, без зайвих розмов розстріляли у перший же день окупації – він відмовився надавати транспорт для потреб російської армії. Дружина поховала чоловіка і з трьома дітьми виїхала. Тепер поневіряється, як біженка, не то в Польщі, не то в Німеччині.

Юлька лежала тихо, не ворушилася, аби не сполохати Назарчика, який уже засинав, а розбурхані думки так билися в скроні, ніби хотіли рознести голову вщент, як отой сусідський будинок…

Цей «приліт» – привіт від ваших фашистів, запевняли «визволителі». А де ж їм, отим «фашистам», отут, у глибокому тилу, взятися? Та ще й із такою потужною зброєю? Її під полою не сховаєш… Це тобі не обріз… А «хаймерси», яких так бояться окупанти, сюди ще не дістають.

Нишком подейкують, ніби по будинку зі зла пальнули мобілізовані, що сидять нині в імпровізованій в’язниці, зробленій нещодавно із гуртожитку профтехучилища. Брехня! Чистої води брехня, яку невідомо хто і для чого вигадав.

Достеменно ж відомо, що там мучяться росіяни, яких роззброїли і взяли під варту за те, що відмовляються воювати. Кажуть, що таких звозять сюди з найближчих районів і обробляють так, що деякі знов повертаються на передову, щоб загинути у першому ж
бою, А ті, що стоять на своєму, після тортур потрапляють на птахофабрику – там для утилізації власних непокірних влаштували крематорій. Тож, з усього виходить, що цей «приліт» таки справа рук нинішніх господарів селища? Може вцілили у п’ятиповерхівку спеціально, щоб страху нагнати, а, може, сп’яну, бо ж більшість із них не вихмеляються…

Там і жили на той час дві чи три сім’ї, всі інші вже виїхали чи перебралися до родичів у приватні будинки. Знаючі люди переконують, що це робота С-300…Назарчик завовтузився і скрикнув. Які жахіття наснилися малому?

Ольга Південна, членкиня НСЖУ.