misto.zp.ua

Найстрашніше, коли діти мовчать

24 лютого батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу Павло та Олена Шульги готувалися до поїздки у Хмельницьку область — мали провести тренінг для 15 громадських організацій із надання соціальних послуг у сфері прав дитини. Але повномасштабне вторгнення Росії зруйнувало плани.

Найстрашніше, коли діти мовчать

 

Павло Шульга опікується захистом прав дитини, він — президент Асоціації наставництва для дітей-сиріт в Україні, голова громадської організації «Світанок мрій», а також радник голови обласної ради Миколаївської області. Павлова дружина Олена — президентка благодійного фонду «Дотик серця», національна тренерка програми наставництва для дітей-сиріт і представниця Інвестиційно-благодійного Фонду Kidsave в Україні.

 

Найстрашніше, коли діти мовчать

Фото надане Оленою Шульгою

Плани і реальність

Напередодні війни родина мала кілька «тривожних» планів — на різні варіанти розвитку подій.

«План А — виїхати за місто, де маємо невеликий будинок, — розповідає Павло. — Якщо бойові дії триватимуть і прогресуватимуть, план В передбачав виїзд до села за 80 км від Миколаєва у бік Кропивницького. А на випадок зовсім кепської ситуації був план С — виїхати на захід України, де нас погодилися прийняти наші друзі».

Крім того, були напоготові «тривожні валізки» для себе та всіх дітей — одного біологічного і сімох прийомних.

«О 5:30 в аеропорту Миколаєва пролунав вибух, — продовжує Павло. — Ми дізналися, що бомблять також інші обласні центри. Тому зателефонували до колег у Хмельницькому й повідомили, що приїхати не зможемо. Діяли за планом А.

Та коли вивезли дітей за місто, зателефонували батьки ДБСТ з Херсона й попросили евакуювати їх.

 

Найстрашніше, коли діти мовчать

 

24 лютого ми з дружиною взяли у друзів мікроавтобус і евакуювали два ДБСТ з Херсонської області, а також три багатодітні родини. Сьогодні маємо команду близько 60 людей — переважно це наші друзі, які до нас приєдналися. На сьогодні ми евакуювали вже понад 21 тисячу людей. Лисичанськ та околиці Сєвєродонецька, миколаївський і херсонський напрямки. Чернігівський, коли там були потужні бомбардування і під Черніговом стояли російські війська...

 

Найстрашніше, коли діти мовчать

 

Спочатку — власним легковим транспортом. Але останні чотири роки ми співпрацювали з американським Інвестиційно-благодійним Фондом Kidsave, який навчав нас за різноманітними програмами у сфері захисту прав дитини, щоби після отримання сертифікатів ми навчали наших партнерів в Україні. Ми повідомили фонд, що займаємося евакуацією і потребуємо транспорту. Вони стали збирати й надсилати нам кошти. Таким чином у перший тиждень ми придбали один пасажирський мікроавтобус, за місяць — вісім, кожен на 18–20 місць. Зараз у нас понад 30 транспортних засобів».

Водіями погодилися бути друзі Павла й Олени — бізнесмени і правники. Крім того, керувати транспортними засобами зголосилося двоє батьків ДБСТ.

 

Найстрашніше, коли діти мовчать

Фото надане Оленою Шульгою

У перші 1,5 місяця повномасштабного вторгнення команда евакуювала 11 інтернатних закладів із Миколаївської області. Серед них — Будинок малюка. А вже за два дні після евакуації російська ракета частково зруйнувала будівлю.

 

Найстрашніше, коли діти мовчать

 

Евакуація триває в координації з обласними та районними адміністраціями. Сім’ї з дітьми та інтернатні заклади вивозять до безпечних місць на території України. Але більшість евакуйованих ДБСТ, прийомних сімей, опікунів, усиновителів перемістилися за межі України.

«Будь ласка, можна до мами?»

Великим викликом для установ інтернатного типу стала проблема з персоналом: люди не хочуть супроводжувати інтернатні заклади в евакуації, прагнучи опікуватися власними родинами та дітьми.

«Дуже багато персоналу відмовлялося їхати разом із вихованцями: писали заяви на звільнення, на відпустку, одне слово — опиралися виїздові, аби залишитися разом зі своїми родинами», — розповідає Павло.

Багатьом педагогам команда допомагає доїжджати до місць евакуації установ, аби працювати вахтовим методом. А ось у дітей на випадок критичної ситуації вибору, їхати чи ні, немає. Єдиний їхній законний представник — директор інтернатного закладу, який не хоче проблем для своєї установи і в низці питань є суб’єктивним.

 

Найстрашніше, коли діти мовчать

Фото надане Оленою Шульгою

«Тут багато причин, серед них і фінансові, і корупційні, — перелічує Шульга. — П’ять років тривала чергова спроба деінституалізації. Я був експертом уповноваженого президента України з прав дитини. Відомо, що понад 90% дітей в українських інтернатах мають біологічні сім’ї. Однак, починаючи з 24 лютого, багато дітей в інтернатних установах були евакуйовані без відома своїх біологічних батьків.

Інтернатні установи стверджують, що попереджали батьків про евакуацію. Проте я наполягаю: діти виявилися вразливими, їхні права не те що порушені, вони знищені. Багато хто з дітей під час евакуації казав: «Дядьку Павле, а можна, я просто піду у своє село, де мої батьки?».

Треба зважати й на те, що екстрена евакуація відбувається переважно прямо під час бомбардувань, у дуже складних умовах. Досі ці діти перебувають поза родинами, і, якщо ситуація загостриться (зараз я скажу найстрашніше), вони можуть ніколи й не побачитися. Ні документів, ні статусу».

Проте окремих дітей вдалося відправити в біологічні сім’ї, які виявилися абсолютно спроможними піклуватися про своїх дітей, додає Павло. І наголошує: «В інтернатних установах — маса проблем, що роблять дітей вразливими. Коли війна закінчиться, я матиму безліч причин, аби знищити цю систему в тому вигляді, в якому вона на сьогодні існує».

Крім того, інтернатні заклади не готували до евакуації через бойові дії.

«Я особисто можу це засвідчити, — каже Павло Шульга. — Оскільки мав розмови з кожним директором кожного евакуйованого закладу, їздив із кожною колоною, вів перемовини з керівниками, обласною та районною владою. Жодної підготовки не було».

Евакуація — не єдине, що робить команда однодумців для евакуйованих дітей.

 

Найстрашніше, коли діти мовчать

Фото надане Оленою Шульгою

З дітьми, яких часто відвідує команда, працюють психологи. «І знаєте, що найстрашніше для мене? Це те, що діти після евакуації просто сидять і мовчать, — ділиться чоловік. — Їм страшно, вони отримують травму від переміщень. Тепер вони вже впізнають нас, зустрічають, спілкуються. Але у всіх, хто має біологічних батьків, одне запитання: «Я хочу до мами й тата, можна мені додому? А де мама й тато? З ними все гаразд?». Розповідають про братів і сестричок, які залишилися в інших містах, бо, наприклад, їх послали додому через хворобу, а тут війна — і діти розлучилися. Це шматує серце».

Інтернатна система не може забезпечити якісного піклування про дітей, оскільки особистість дитини через масове утримання вихованців просто розмивається.

«Стільки дитячого горя... Лише тому, що діти перебували в цій радянській інтернатній системі, яка абсолютно не турбується про права дитини, про її психологічний стан. Через відвертий саботаж вчасно не подавалися документи на отримання статусів позбавлених батьківського піклування, не розв’язувалася низка інших проблем», — каже Шульга.

Що можна зробити

В умовах повномасштабної російсько-української війни виявляється й низка інших проблем.

«Опікуючись евакуацією, я бачу, що для сімейних форм виховання не забезпечена достатня комунікація з іншими країнами, де ці діти могли і отримати доступ до освіти, і реалізувати базові потреби, — розповідає Павло Шульга. — Родинам доводиться самотужки долати ці проблеми. На жаль, у міжнародних відносинах немає чіткого маршрутного листа для таких ситуацій. Один із ДБСТ евакуювали до Іспанії, але там не виявилося програми фінансової підтримки біженців із України. Ми зв’язалися з місцевою волонтерською організацією і лише так розв’язали проблему. Проте волонтери за кордоном поступово втомлюються від потоку людей, їхні можливості вичерпуються».

Тимчасом українські державні виплати ДБСТ отримують на свої картки і можуть витрачати їх за кордоном. Та й на території України дії служб у справах дітей стали, за словами Павла, більш скоординованими й погодженими, ніж на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

На його думку, незважаючи на війну та те, що першочерговим завданням є захист України, судові установи мають розглядати всі матеріали і позовні заяви щодо позбавлення батьківських прав недбалих батьків. Щоб діти могли отримати статус і, відповідно, шанс на життя в сім’ї усиновителів або в ДБСТ. «Навіть за кордоном є люди, які зараз готові всиновлювати українських дітей, — продовжує Павло. — Звісно, я за українське усиновлення, та якщо є шанс врятувати дитину, хай це будуть також і закордонні усиновителі».

«Мої діти питають, що далі, чи маю я план D, — ділиться Павло. — Звісно, ми з дружиною це обговорювали. Ми дуже хочемо, щоб Україна перемогла і залишилася цілісною, незалежною державою. Якщо, не дай боже, ситуація загостриться, моя дружина та діти будуть евакуйовані за межі України. А поки що ми на


 

* Редакция сайта не несет ответственности за содержание материалов. Мнение авторов может не совпадать с мнением редакции.

Добавить комментарий
Имя
Сообщение

Комментарии:

нет комментариев
Лента статей
ІНДУСТРІАЛЬНЕ ЗАПОРІЖЖЯМІГПОЗИЦІЯДІТИ ЗАПОРІЖЖЯMISTO.ІНФОРММЕЛИТОПОЛЬСКИЕ ВЕДОМОСТИЗАПОРІЗЬКА СІЧ (АРХІВ)
Про СМИ

В 2004 году один молодой человек решил помочь детям в интернате. Парня звали Альберт Павлов, и он хотел подготовить детей к выходу во взрослую жизнь. Ведь за воротами интерната нет нянь и воспитателей, а на завтрак, обед и ужин надо сначала заработать. Так появился проект www.deti.zp.ua

В 2007 году проект перерос в Благотворительный фонд «Счастливый ребёнок» с офисом, сотрудниками и счетами в банке. Сейчас фонд объединяет тысячи жертвователей, и помогает детям, больницам, малообеспеченным и приёмным семьям. Ежегодно объём помощи составляет несколько миллионов гривен.

В этой рубрике мы размещаем актуальную информацию фонда о нуждах детей, лишенных родительской заботы, а также о потребностях тяжело больных ребят.

Надеемся на Вашу поддержку и помощь!

Контакты

Благотворительный фонд «Счастливый ребёнок»

Сайт: www.deti.zp.ua
Email: info@deti.zp.ua
FB: @detizpua
Телефоны:
+380 (50) 452-03-92
+380 (96) 700-55-91 (моб.)

Запорожье и область | Новости Запорожья и области RSS 2.0 | follow us on | читайте нас в