Моя війна зіткнулася із власними відкладеними мріями. Багато років тому я прагнула змінити своє життя, переїхавши до Києва та будуючи кар’єру у сфері медіа. Моя душа прагнула великих міст, нових можливостей та нескінченних перспектив.

Але війна змінила цей план. Замість того, щоб рушити вперед у великий мегаполіс, я опинилася в Польщі, вибравши місце, де суспільство було сприйнятливим до тих, хто шукає притулку в складні часи. Замість київських вулиць, я вивчала назви польських міст, в яких відчувала безпеку.

Мої мрії про медіа-кар’єру опинилися на паузі. Час на створення кар’єри, моє національне становище в чіжій країні, економічні труднощі – все це стало бар’єрами на шляху до моєї первісної мети. Війна в Україні перекинула життєвий шлях у неочікуваному напрямку.

Проте, в цьому відкладанні мрій я знайшла новий сенс. У Польщі, я навчилася бачити світ з іншого кута зору. Тут я змогла вдосконалити свої мовні та професійні навички. Мої амбіції не зникли, а лише змінили форму.

Моя історія – це лише краплина в океані подій, що відбуваються в Україні. І хоча мої власні мрії тимчасово відкладені, я намагаюся бачити це як перехідний етап, а не кінець шляху. Відданість своїм ідеалам та завданням дозволяє знаходити нові можливості, навіть коли старі здаються недосяжними.

Так, війна залишає свій відбиток, але вона не може визначити абсолютний кінець наших мрій. Час і терни на нашому шляху можуть бути важкими, але вони також формують нас та роблять нас сильнішими. Та хоча реальність може примусити нас відкладати мрії, важливо залишати їх у своєму серці, готовими розцвітати, коли настане час.

Спогади про 24 лютого 2022 року в Україні: Перетин війни та еміграції

Світ несподівано змінюється, та в моєму випадку, 24 лютого 2022 року відзначив переломний момент в історії мого життя. Знаходячись у місті Запоріжжі, я пережила страх і непевність перед майбутнім, які згодом взяли верх над усім, і мені довелося шукати новий дім у Польщі.

Почалося все з повномасштабного військового вторгнення росії в Україну. Запоріжжя, зазвичай спокійне місто на півдні країни, раптово опинилося в епіцентрі конфлікту. Ранок 24 лютого приніс невизначені відчуття та тривогу. Сирени, які розривали тишу, були справжнім сигналом того, що звичайне життя зупинилося.

Відчувалася напруженість у повітрі, коли люди виходили на вулиці, сповнені страху та обурення. Я, подібно багатьом, відчувала суміш почуттів: обурення за порушення міжнародного права та бажання допомогати своїй країні.

З кожним днем війни старалася знайти спосіб вижити, залишаючись в безпеці. Запоріжжя перетворилося на місто, вкрите страхом і тривогою. Звістки про втрати і руйнування насувались на нас, нагадуючи про безпрецедентну складність ситуації.

За власним рішенням, обираючи своє психологічне здоров’я та в прямому сенсі слова «життя», я вирішила подолати страх і покинути свій рідний край. Польща стала природнім вибором через свою географічну близькість та готовність приймати українців. Мій переїзд був важким рішенням, але я розуміла, що це єдиний шлях до збереження себе.

Переїзд до Польщі, хоч і був викликом, призначався надією на новий початок. Відчуття переїзду виявилося сумішшю невизначеності та важкості. Перетинаючи кордон, я відчула, які міста та межі можуть розділяти не тільки країни, але й життя людей.

У Польщі мене вразило тепло, яке виявили місцеві мешканці та влада. Це було наче ковток свіжого повітря, де можна було розслабитися, хоча із тяжким серцем.

Новий початок включав в себе вивчення нової мови, адаптацію до непривабливих обставин та зміну поглядів на світ. Хоча спогади про минуле не покидають мене, але вони стають мотивацією для побудови нового життя.

24 лютого 2022 року залишиться в пам’яті як день, коли моє життя різко змінилося. Перетин війни та еміграції став випробуванням, яке визначило не тільки мою силу, але й мою здатність знаходити світло у темряві.

 Катерина Козик