Удар по центру ліквідації МБР під Нижнім Новгородом: як ракети «Сатана» з Дніпра пов’язують Україну з цим об’єктом

У ніч на 9 жовтня Сили оборони уразили Центр ліквідації міжконтинентальних балістичних ракет біля Сироватіхи в Нижньогородській області Росії. Більшість видань пояснюють, чим цей об’єкт важливий для Кремля. Але в цій історії є й український слід: ракети, які там розбирали й обслуговували, створювали в Дніпрі.

Як повідомляє УНІАН з посиланням на аналітиків Defense Express, центр запустили 1991 року на базі військової частини, яка раніше займалася нейтралізацією і демонтажем ракет, а до його створення залучали фахівців КБ «Південне». Генштаб ЗСУ повідомляв, що підприємство було задіяне у виробництві вибухових речовин і компонентів ракетного палива.

Що відомо про удар

За даними «Фактів ICTV», тієї ж ночі під удар потрапили ще два об’єкти ракетної галузі РФ:

• об’єкт НДІ стартових комплексів імені Барміна біля Дальнього Константинова-5 у Нижньогородській області;
• Редкінський дослідний завод у Тверській області, який, за цими даними, виробляє компоненти пального для крилатих ракет Х-55 і Х-101.

Масштаб пошкоджень центру ліквідації МБР у відкритих джерелах не повідомлявся. Також невідомо, як удар вплинув на роботу підприємства.

Ракета з дніпровським «паспортом»

Р-36М, відома за класифікацією НАТО як SS-18 «Сатана» (у Росії — РС-20 «Воєвода»), — розробка КБ «Південне», а серійно її виготовляв Південний машинобудівний завод у тодішньому Дніпропетровську. Перший пуск Р-36М відбувся 1973 року. Саме ці ракети стали основою найпотужнішого компонента радянських стратегічних сил.

За оцінкою Defense Express, станом на 2024 рік Росія мала 34 ракети Р-36М із загальних 521 МБР наземного і морського базування. Центр у Сироватісі, попри назву, з часом узяв на себе підтримку технічного стану цих ракет — тобто працював не лише на скорочення, а й на збереження арсеналу.

Дві долі однієї спадщини: Україна і Росія

Після розпаду СРСР ракетна спадщина розділилася, і шляхи двох країн виявилися протилежними.

Тури Європою

Цифри щодо України наводить Радіо Свобода. Символічно, що серед ракет, які розбирали в Сироватісі, були УР-100Н УТТХ — той самий тип, що стояв на бойовому чергуванні і в Україні.

«Дніпро»: конверсія, з якої виключили українців

Друга функція центру — переробка Р-36М на ракети-носії для програми «Дніпро». Її реалізовував міжнародний консорціум «Космотрас» за участю українських підприємств, а цивільні пуски тривали до 2015 року. За даними «Інтерфакс-Україна», у квітні 2015 року Путін ухвалив рішення призупинити програму, українських учасників вивели з консорціуму, а технічний супровід передали російському ракетному центру імені Макеєва.

Defense Express зазначає, що після закриття «Дніпра» центр і далі постачав компоненти рідинного палива для ракет-носіїв, які важливі для російських супутникових проєктів «Бюро-1440» і «Ямал». Аналітики розглядають їх як спробу створити власний аналог Starlink. Це оцінка експертів, а не офіційні дані.

Чому це важливо зараз

Удар вписується в ширшу кампанію Сил оборони проти військово-промислових об’єктів РФ далеко від фронту. Водночас Росія нарощує власні далекобійні засоби — про це ми писали в матеріалі про реактивний шахед, що долетів до Львова. А удари по російській інфраструктурі дедалі частіше стають предметом тиску з боку партнерів — див. текст про погрози щодо розвідданих США.

Україна колись добровільно відмовилася від ракет, створених її інженерами. Тепер вона б’є по об’єкту, де ці ракети підтримували в бойовому стані, — і це, мабуть, найкраща ілюстрація того, чого коштували гарантії 1994 року.

Фото: ракета Р-36М (SS-18) у Музеї ракетних військ стратегічного призначення біля Первомайська, архівне фото. Michael / Wikimedia Commons, CC BY 3.0,