Війна… Це доволі страшне слово, яке у багатьох людей асоціюється з руйнаціями, стражданням і смертю. Так воно і є насправді. Я довго не могла зібратися з думками і написати про це. Адже це дійсно дуже важко в моральному плані. І не тільки тому, що я вже не сплю декілька днів через постійні обстріли. Раніше, я завжди ставилась до цього слова якось нейтрально, сприймаючи його через призму інфантильності та розповідей про Другу світову.

Війна – це завжди смерть. А смерть завжди важко усвідомити. Тому, мені здається, що більшість людей намагається сховатися від цього, піти в ескапізм.

Ескапізм – це такий спосіб захисту психіки, спроба уникнути реальності. Трудоголіки працюють, любителі читати поринають у книги, а фанати комп‘ютерних ігор проводять більшу частину вільного часу у віртуальному просторі. З одного боку, це може дійсно допомогти, адже кожному іноді потрібно перепочити, щоб потім взятися за справу зі свіжою головою. Але з іншого, нездоровий ескапізм не допомагає людині, а знижує її продуктивність та може навіть деструктивно впливати. Багато хто починає вживати алкоголь і наркотичні речовини. Що і сталося зі мною. Хоча зараз, я вже змогла це подолати, на початку війни було дуже важко. Також я звернула увагу на те, що багато моїх знайомих та друзів також вдалися до нездорового ескапізму. Наприклад, мій друг кинув роботу і поринув із головою у комп‘ютерні ігри, а його дівчина змушена працювати на трьох роботах та тягнути на собі всю родину.

В моєму рідному містечку Нікополь, в яке я приїхала ненадовго до батьків, ситуація зараз доволі напружена, але попри це, воно живе і працює. Тут ще залишились люди і вони намагаються радіти кожному прожитому дню, не зважаючи на гнітючу атмосферу, яка тут панує.

У кожного з нас своя війна. Моя війна розпочалася задовго до подій зазначених вище. Я завжди воювала сама з собою, з людьми, що мене оточують, з правилами та соціумом. Але зараз, до цієї боротьби додалася ще боротьба з реальним ворогом, в якій непросто, але можливо перемогти.

Вікторія Биш