Лента статей
Про СМИ

Студентський інформаційний портал «Пороги» - це цікаво й корисно, це креативно й актуально, це гостро й оперативно. «Пороги» - це погляд запорізького студентства на молодіжні проблеми. Це репортажі з мистецьких акцій і спортивних подій, інтерв’ю з  неординарними людьми, це матеріали, що зацікавлять молодого науковця, майбутнього студента, творчу людину. «Пороги» - це ресурс для тих, хто шукає себе, хто хоче писати, кого турбує молодь Запоріжжя. «Пороги» - для тих, хто думає і хоче знати.

Контакты

Адреса:
м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 24, 9 поверх, к. 907

Телефон:
289-12-22

Сайт:
www.porogy.zp.ua

E-mail:
porogy@mail.ru

misto.zp.ua

Михайло Єльников: «Археологія – це як хвороба, вона затягує»

 

Майже кожен з нас у дитинстві дивився фільмі про захоплюючі пригоди Індіни Джонса, вважаючи археологію – заняттям інтригуючим та дещо авантюрним. Чи збігається це з реальністю розповів Михайло Єльников – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин історичного факультету ЗНУ та професійний археолог.

– Розкажіть, будь ласка, коли та чому Ви вирішили обрати професію археолога?

Можна сказати, що це було випадково. Перший курс я навчався на вечірньому відділенні, але вирішив потім перевестися вже на денну форму навчання. Була академічна різниця, яку треба було закрити, і однією з таких була археологічна експедиція. Я поїхав туди, як раз була цікава експедиція в тому, що це була перша зміна, техніки в нас не було, і ми вручну копали кургани. Було важко. І казали, що техніка буде, техніка буде. Один сезон пройшов, ну і я залишився, аби побачити, як працює техніка. Ну, і другий сезон пройшов, на другу зміну залишився, і таким чином залишився загалом. Це як хвороба, вона затягує, цікавість була загалом будь-яким періодом: і скіфський, і епоха бронзи, і епоха неоліту. Скажу одразу, що в експедиції я не був з самого початку, як якийсь гість, який приїхав подивитися, тобто це почалося професійно з самого початку. Мабуть, в цьому році буде 33 роки, як я в археології. Іноді буває важко, коли це катакомба, коли ти скрючений в «три погибелі» в цій катакомбі, вона холодна, а в тім’ячко – сонце, а знизу – холодно, а ти чистиш. Особливо, коли це велике поховання, тобто не одне, а парне або три їх там і в них багато знахідок, але гризуни пролізли й їх поздвигали або зруйнували. Тобто, те, що я з самого дитинства мріяв стати археологом, то такого не було. Космонавтом – ні, але моряком. А потім як раз історична стезя так затягнула, і один сезон, і другий сезон. З самого початку хотім займатися скіфами і писав, захищав диплом на цю тематику. А потім вже перейшов до періоду Золотої Орди, тим паче, що ми знайшли з моїм одногрупником та почали досліджувати в 89 році великий ґрунтовий могильник Мамай-Сурка. З 90 року по 2006 рік досліджували один цей могильник. Він – один з найбільших в Європі й навіть на сьогоднішній день. Тим паче, що він відносить до одного часу. Тобто є могильники в Угорщині, наприклад, які за кількістю поховань більше, але вони різночасові, тобто на одному місці ховали в різний період. Мамай Сурка – єдиний такий могильник загалом на Україні. Надзвичайно цікавий могильник.81-2013-10-01-01-36-28-elnikov

– Чим є для вас археологія: робота чи дещо більше?

Що таке робота? З урахуванням того, що за роботу платять, то, мабуть, більшість археологів археологія сама більше, аніж робота. Саме в це ти вкладаєш і свої кошти, в тому числі, і свій час, тому що це не лише робота в полі, насправді. Робота в полі – це приблизно 30%, але це й ще обробка матеріалу, це його опис, це його реставрація, щоб в кінцеву плані цей матеріал потрапив до музею і подальшому виставлявся, ну і, може дещо пафосно, для науки в тому числі.

– Які знахідки Ви вважаєте своїм справжнім досягненням?

Тут важко сказати. Дехто цінує золоті прикраси і за вагою. Я не знаю. Тут момент в тому, що важливішими є знахідки, які, скажемо так, доповнюють там інформацію стосовно якогось періоду, культурної приналежності чи особливості якоїсь культури, чи культурних зв’язків населення на території, які вони мали в той період часу, це може бути момент переселення, про що свідчить пам’ятка. Це як чаша Грааля – вона дерев’яна чи вона, скажемо так, золота, оброблена там сріблом і так далі. Тут кожен вирішує для себе сам. Це може бути й особливості конструкції кургану, яку ви змогли зафіксувати. Тобто тут важко сказати, яка знахідка була найбільш цікава. Тим паче, що іноді думаєш знайти щось цікаве, але коли ти знаходиш її та розчищаєш цю знахідку три, п’ять, вісім, десять годин підряд під сонцем, то думаєш: «Боже, краще б я це не знаходив» (сміється). Були такі жіночі поховання з великим інвентарем: перстнями, браслетами, сергами. На них ти вранці сідаєш і пізно ввечері ти звідтіля виліз. Тобто сказати, яка знахідка для мене найцікавіша, я не можу.

– Яка атмосфера в таборі під час розкопок? Можливо, були якісь цікаві випадки, які найбільше Вам запам’ятались?

Може навіть не в таборі, а загалом на розкопі, то також важко сказати. Моменти є різні, моменти бувають, що студенти проходили вже материк вниз і вниз, розрізаючи поховання. Все було в цьому плані. Цікаві моменти були енергетичні, скажемо так. Археологи, вони забобонні деякою мірою. Коли ми плануємо знайти щось, то коли виходимо з табору, то не беремо з собою якихось там коробочок, куди складати. Вважається, що це відганяє вдачу від археологів і так далі. Краще по карманах.

Тому в Михайла Васильовича так багато карманів на штанах, – додав, рахуючи їх, його колега, професор Олександр Рашидович Давлєтов.

– Які якості та професійні вміння повинен мати справжній археолог?

Потрібно пам’ятати, що кожні розкопки – це певне руйнування, це певне руйнування навіть того культурного шару, який був колись зруйнований. Тому, я зазвичай кажу, що перша якість археолога – вміння не зашкодити. Як у медиків, так і певною мірою в археології. Тому археолог, пам’ятаючи, що кожні розкопки – це руйнування, повинен вміти взяти максимум інформації. Також це певне терпіння, безумовно, яке повинно бути, тому що, якщо ви знахідку знайшли, то її не можна витягувати або висмикувати із землі і так далі. В мене ніколи такого не було, але, знаючи інші експедиції, це трапляється. Тому, це терпіння та вміння не нашкодити для отримання максимум інформації.

Учасник археологічний експедиції ЗНУ Михайло Єльников показує давньогрецьку амфору, якою користувалися скіфи

– Як за роки Вашої професійної діяльності змінилася археологія?

Єдине, що скажу, певною мірою археологія застаріла. Раніше археологія раніше була наукою молодих, адже це доволі важка фізична робота. Як раз молоді були тією категорією людей, як могли жити в наметах та укриватися від дощу, зносити спеку. Потім ситуація в тому, що на сьогоднішній день, безумовно, молодь хоче отримати таку роботу, за яку б добре платили. А археологія – це більше, ніж робота. Тому це один з ключових моментів того, чому археологія старіє. Також можна звернути увагу на те, що сімдесяті та вісімдесяті роки – «золотий вік» для археології. Це був період меліорації, це були величезні експедиції на території Херсонської, Миколаївської області, які працювали десятиліття підряд. Чому це важливо? Тому що напрацьовувався вже певний досвід, тому що кожна пам’ятка потребує певного підходу, особливого. Наприклад, катакомби повинні розкриватися на вісі Північ-Південь для створення брівок, а поховання скіфського часу навпаки – Схід-Захід. Також є особливості ґрунтів, особливості загалом дослідження. Міста – це одне, поховання – інше. Які міста? Якщо це середньовічні міста, наприклад, давньоруські, – це одна особливість, якщо це грецькі поліси, то – це друга особливість. Були люди, які займалися лише курганами – «курганщики». Був певний досвід, який був напрацьований попередній поколінням та передавався. Фактично, на сьогоднішній день є археологи, які старіють і їм немає, кому передавати свій досвід, адже молодь практично не йде.

Ще така особливість, що кількість археологів на території України – 140, що в десять разів менше, ніж, наприклад, в Польщі. Це й відношення держави до цієї науки, тобто до неї звертаються лише тоді, коли археологи знаходять скіфське золото і так далі. А так, безумовно, що не в кожному кургані, не в кожному похованні ви знайдете золото чи щось таке надзвичайно важливе. Як раз був період меліорації, була особливо курганна археологія, яка розвивалася. Чому період меліорації? Тому що як раз на полях для поливу треба було мати рівне поле, і системи поливні ламалися, коли заїжджали на кургани, тому вони зносилися. Йшло накопичення матеріалу й був величезний досвід. На сьогоднішній день це може бути лише з огляду на якесь там будівництво, якщо передбачене археологічне дослідження. Це відношення, загалом, держави до цього археологічної науки. Раніше середній вік археолога – років тридцять, а сьогодні набагато більше.

Автор: Анастасія Губіна


 

* Редакция сайта не несет ответственности за содержание материалов. Мнение авторов может не совпадать с мнением редакции.

Добавить комментарий
Имя
Сообщение

Комментарии:

нет комментариев
ПОЗИЦИЯ
МЕЛИТОПОЛЬСКИЕ ВЕДОМОСТИ
ИНДУСТРИАЛЬНОЕ ЗАПОРОЖЬЕ
РОСТ
МИГ
ДЕТИ ЗАПОРОЖЬЯ
РАЦИОНАЛЬНАЯ ГАЗЕТА
ПОРОГИ
MISTO.ИНФОРМ
КЛЯКСА. ГАЗЕТА ДЛЯ ШКОЛЬНИКОВ
ЗАПОРІЗЬКА СІЧ
СОДРУЖЕСТВО
ПРАВДА (АРХИВ)
ЗАПОРОЖСКИЙ ПЕНСИОНЕР (АРХИВ)
УЛИЦА ЗАРЕЧНАЯ (АРХИВ)
ВЕРЖЕ (АРХИВ)
МРИЯ (АРХИВ)
НАДЕЖДА (АРХИВ)
ГОРОЖАНИНЪ (АРХИВ)
БЕРДЯНСК ДЕЛОВОЙ (АРХИВ)
ИСТЕБЛИШМЕНТ. АНАЛИТИКА (АРХИВ)
ОСТРОВ СВОБОДЫ (АРХИВ)
ЖУРНАЛ ЧУДО (АРХИВ)
ОКРУЖАЮЩАЯ СРЕДА. ТРК АЛЕКС (АРХИВ)
БЕЛАЯ СТРЕЛА (АРХИВ)
ЗНАМЯ ТРУДА (АРХИВ)
АВТОПАРК (АРХИВ)
МИГ по ВЫХОДНЫМ (АРХИВ)
Запорожье и область | Новости Запорожья и области RSS 2.0 | | follow us on | читайте нас в |