Художник Іларій Чубич: сумна доля таланту

Ім’я герою цього опису навряд чи має шанс потрапити в поле зору пересічного мелітопольця. Невдало склалося його життя, бо вдало діяла радянська система. Хто він, Іларій Андрійович Чубич, талановитий митець, людина без найменшого блату в партійної радянської номенклатурі? Його знічевь*я відсунули з посади викладача педінституту, а з Палацу піонерів, де він працював багато років, без вагань нізащо звільнила очільниця…

Ім’я, знайоме з дитинства

В 1975 році я з загазованого в той час Донецька переїхала в рідний Мелітополь. Несподівано на сусідських дверях побачила прізвище - Чубич. Чекайте… Щось знайоме з дитинства… І звернулась до сивого дідуся, що сидів на порозі, чи не знає він село Рубанівку на Херсонщині? Туди нас до родичів вигнала війна, а там ще в ті часи була відома всім школа-семирічка Чубича, але з таким обладнанням фізкабінету, якого годі було шукати й у педінституті.

Іларій Андрійович, як він представився, був сином директора цієї школи Дворянин-інтелигент, меценат, побудував її ще до революції. Шкода, що унікальна школа була вщент розбомблена в роки війни. Нещадно. Нашими військами. Фашисти були вже за Дніпром, а доблесні аси Жукова все налітали й налітали… Ось недавно вичитала в журналі «Український тиждень» (№ 42. 2011 р., стор. 46). Георгій Жуков: «На хрена нам обмундировывать и вооружать этих хохлов, все они - предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать!» А ми ж, дітвора, в той час вважали, що оте нещадне бомбардування - то необхідність…

Іларій Андрійович, до речі, знав про долю батькової школи. Він вже в перші хвилини нашого знайомства розповів мені, мало знайомій людині, дійсну правду про минулу війну.

Про що розповів Майстер

Три роки сусідського спілкування з похилою людиною не минули без потрясаючих розповідей. Дізналась я про нещадне гоніння з боку очильників Мелітопольського Палацу піонерів, про сутужне, на 32 рублі, його життя, про його талановитих учнів. А як часто він згадував майбутнього видатного кінорежисера Гришу Чухрая! І я не витримала, запитала, чому така поважна людина, як Григорій Чухрай, не захистила свого вчителя?

Іларій Андрійович виніс газету «Правда», де була розлога стаття Чухрая на захист вчителя Чубича. Та з Мелітополя у відповідь - ані звуку, хоча тоді строго вимагали давати відповіді на газетні публікації.

А в 1978 році Іларій Андрійович виїхав у Старий Крим, поближче до могили Максиміліана Волошина, творить якого Чубич дуже шанував. Так і обірвалось наше знайомство. Дуже шкода…

Чубич був щирим другом талановитого, а потім вже й всесвітньо відомого художника Олександра Тишлера. Чубичі з Херсонщини приїхали в Мелітополь ще в 1921 році. То саме з тих років Олександра і Іларія пов’язувала щира дружба. Тишлер був частим гостем на вул.. Чернишевського, 64, у Чубича…

Пошана і пам’ять

Що ж, минулої осені після публікацій в газеті «Надежда» Григорію Чухраєві зробили на стіні Палацу творчості меморіальну дошку. Дуже сподіваюсь, що зробимо таку пам`ятну відзнаку і Олександру Тишлеру. Та невже Іларій Андрійович Чубич не заслуговує на те, щоб хоча б на вул. Чернишевського, 64 було встановлено меморіальну дошку на його честь?! Дуже забруднено було само ім’я Іларія Андрійовича, навіть коли він уже і не працював. Як сусідка, я засвідчую, що то все була брехня, баб*ячи плітки. Але, як бачите, це спрацювало: Чубича скрізь, крім, хіба що міського краєзнавчого музею, забуто. Спасибі пані Ларисі Петровій (колишній директор Мелітопольського краєзнавчого музею. - Ред.), що зуміла свого часу виділити часточку місця в музеї Іларієві Андрійовичу Чубику! Тож, хай восторжествує, нарешті, справедливість!

Тетяна БОЙКО, м. Мелітополь. На знімку: Іларій Чубич.