Як вірші стають книжками, піснями та малюнками

Вже давно знаючи поезію Ольги Михольської за її відео та Reels’ами у соцмережах, а також – за поетичною участю у численних подіях, наразі читаю її книжку «Стежками війни».

Видана невеликим накладом, книжка шостого грудня о 16.00 має бути презентована в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці.

У віршах є лаконічність, невластива прозі. Та як слова, забарвлюючись емоціями, стають поезією, розповісти можна хіба що …римами.

Та те, які події надихнули на вірш «Вербове літо», Оля мені розповіла.

Це історія ранньої весни та подарований оберемок вербових гілочок з пухнастими котиками. Він дожив до Великодня, був освячений у церкві, розданий численним друзям… Лози ж пустили коріння й були висаджені біля запорізьких водойм.

Молоденька верба росте й біля маленького озерця на Верхній Хортиці.

Слова вірша зі сторінки 63 книжки лягли на музику й стали піснею.

“Вербове літо гріє за вікном

Немов долоні і кохані очі”…

Пісня звучала під час концерту на благодійному заході «ЯРМАР’OK», на який запоріжців зібрав Центр журналістської солідарності в листопаді.

А кліп гурту «Простір часу» до пісні «Вербове літо» був відзнятий біля озера на Верхній Хортиці та молодої вербочки, яка виросла з гілочки оберемка лози. Музику написав Юрій Будник, який зібрав той весняний букет…

І ще один Олін вірш став піснею-присвятою. Це «Осінь», подарована запорізькій співачці Юлії Яксі.

“…незрима царівна

Одягнувши в парчу та вуаль

Килими, що палають так рівно

Мов у сонці злота пектораль.”…

І Юлія часто стає окрасою концертів гурту «Простір часу».

“Вона почула український рок в Юриному виконанні, і захопилася, – каже Ольга. – Тепер її участь у концертах «Простору часу» – справжнє музичне партнерство. Бо Юлія не просто людина, яка вміє співати, вона чудово володіє імпровізацією й сучасними стилями музики”…

Ольга розповіла про недавній випадок з піснею «Читай», яку Юрій співає разом з Юлею.

“Був чек перед концертом, і коли дійшли до цієї пісні, він зрозумів, що не пам’ятає слів одного куплету. Він забув слова і не знав, що відбувається! А це трапилося тому, що саме цей куплет соло співає Юля!”

Тож, у спільній роботі гурту музиканти повністю покладаються один на одного – це стосується й вокалістів, й інструменталістів «Простору часу»…

***

Гортаючи про нову книжку, відчуваєш ритм, в якому йде вірш за віршем.

– Як склалася книжка?

– Легко, як писалося, так і склалося. – каже Ольга. – Як легка хода.

– Вільна хода, – додає Юрій, приєднавшись до розмови. – Люди вірять, коли слово від душі йде. Я, коли виходжу на сцену, маю тільки послідовність пісень, які співатиму. І заплановане також можу порушити, якщо відчуваю, що треба щось змінити. Бо під час концертів я просто розмовляю із залом.

– І я завжди дивлюся в зал, в очі людей. Пам’ятаю, як я почала читати вірші на концерті «ЯРМАР’OK» в «Орбіті», в зал почали заходити люди і на «Слава Україні» відповідь «Героям слава» була багатоголосною… – згадує Ольга та додає. – Вірші мої про те, що попри війну люди живуть. Закохуються, виходять заміж чи одружуються, народжуються діти… Про молодість почуттів, яка не минає.

***

Вірші Ольга почала писати в 12 років… “Багато було написано, багато втрачено, – розповідає вона без суму. – Та в юності, поки випишешся, поки знайдеш свій стиль, дуже багато сторінок доводиться попсувати. Якщо ж говорити про той матеріал, який варто брати до уваги, то зараз у мене стоїть така… товста папка-сегрегатор, повністю заповнена, скоро буду нову починати”.

***

А у книжки «Стежками війни» є ще один автор. Це юна художниця Поліна Солод, з Чернігівки. Рідне село окуповане, тато на війні, вони з мамою Наталею – в Запоріжжі. Дівчинка з 2022 року робила жовто-блакитні браслетики та малювала… [про виставку Поліни в бібліотеці ми писали на сторінках нашої газети – https://mig.com.ua/peremozhni-bojovi-huly-poliny-solod-zbraiut-donaty-na-zsu/].

Познайомив родину Поліни з поетесою художник Андрій Соколенко. Зустрілися, поговорили, Ольга вірші читала, мама плакала, та ідея довірити малюнки дівчинці усіх захопила…

“Впевнена, що треба розвивати молоді таланти, думати про майбутнє, – каже Ольга. – Не було в роботі рамок, я Поліну не обмежувала. Мені було цікаво, що вона сама придумає, запропонує… І десь через півроку мені мама прислала її малюнки: подивіться, чи подобається вам? Я побачила, мені зайшло”…