Як живуть переселенці на Буковині: реальність, висновки та що ми можемо змінити

Нещодавно ми відвідали кілька місць тимчасового проживання (МТП) для переселенців у Чернівецькій області. Із кількох десятків прихистків побували у п’яти.

За офіційними даними, в області передбачено 3095 місць для ВПО, із них 255 — вільні. Окремо враховуються місця для людей з інвалідністю. Проте статистика не відображає всього: «вільні місця» часто означають підселення людей в одну кімнату, що не можна назвати комфортним проживанням.

Загальна картина — невтішна. На папері допомога виглядає системною, але на практиці часто стикаємося з бюрократією, байдужістю та слабким управлінням. Хоча, варто зазначити, є і позитивні приклади — і їх потрібно підтримувати.

Що ми побачили

В одному з гуртожитків при коледжі, про який раніше писав омбудсмен, мешканці розповідали про оплату за кімнати, відремонтовані за донорські кошти. При цьому дорогий генератор не використовується під час відключень, сонячна панель не працює. Формально — 96 місць, фактично проживає близько 40 осіб. Частина будівлі пустує, другий корпус занедбаний, хоча люди готові самі допомагати з ремонтом.

В іншому гуртожитку через пожежу переселенців перевели в інші місця. У сільському прихистку — гарна атмосфера, але немає генератора, влітку пересихає колодязь. У модульному містечку в Чернівцях — велика місткість, але проблеми з обладнанням, яке або не працює, або не обслуговується. У великому гуртожитку в центрі міста проживає понад 360 переселенців, серед них багато дітей, але будівля потребує ремонту.

У всіх випадках повторюється одна проблема: ресурси часто є, але системного управління і доведення справи до результату — бракує.

Сюжет Суспільного на цю тему:

Реакція суспільства: болюча правда

Після публікації про візит ми отримали сотні коментарів. Це показало: тема глибоко зачіпає людей.

На жаль, у віддалених від фронту регіонах є частина людей, які ставляться до переселенців зі зневагою. З’являються узагальнення та ярлики. Бракує емпатії. Водночас мало хто замислюється, що люди втратили дім, роботу, звичне життя. Не всі можуть швидко адаптуватися, особливо люди похилого віку.

Важливо розуміти: переселенці — це не «категорія», а різні люди. Серед них є активні, ініціативні, ті, хто створює порядок навколо себе. Є й ті, кому потрібна довша підтримка. Як і в будь-якій громаді.

Системні проблеми

Багато залежить від позиції місцевої влади. Якщо громада хоче допомогти — знаходяться приміщення, ресурси, рішення. Якщо ні — завжди є причини, чому «неможливо».

Часто відповідальність за прихистки перекладається на директорів навчальних або медичних закладів, які фізично не можуть забезпечити повноцінне управління житлом для ВПО. Робота прихистку — це окремий напрямок із власним бюджетом та менеджментом.

Міжнародні фонди зробили величезний внесок. Але інколи допомога надається без урахування подальшого обслуговування. Генератори не підключені, немає коштів на паливо, сонячні панелі не введені в експлуатацію. Без системності навіть добра допомога втрачає ефективність.

Чому це важливо

Поки у відносно безпечних регіонах не буде створено достатньо гідних умов, люди у прифронтових містах відмовлятимуться від евакуації. Бо не знають, куди їхати. І чи буде там елементарна повага до їхньої гідності.

Це не питання «чужих».

Це питання того, яким суспільством ми хочемо бути.