Учені з’ясували, чому після їжі хочеться солодкого

«Десертний шлунок» – це не міф, а особливість роботи мозку

Дослідники з Інституту досліджень метаболізму Макса Планка в Кельні з’ясували, що ті самі нейрони, які сигналізують про ситість, одночасно викликають бажання з’їсти що-небудь солодке, пише NV.

Тобто так званий «десертний шлунок» або «окремий шлунок для солодкого» – зовсім не міф, а особливість роботи мозку.

У людей і мишей цей «десертний шлях» запускається вже за одного лише сприйняття цукру, вивільняючи β-ендорфін – речовину, пов’язану з відчуттям задоволення.

З еволюційного погляду це логічно: цукор миттєво дає енергію.

Щоб розібратися в механізмі роботи «десертного шлунка», вчені провели експерименти на мишах.

Виявилося, що навіть повністю ситі гризуни охоче їли солодощі.

Більше того, коли ситі миші споживали цукор, їхній організм не просто виробляв сигнальні молекули насичення, а й вивільняв β-ендорфін – ендогенний опіат, що створює відчуття задоволення й підштовхує до подальшого споживання солодкого.

Цікаво, що цей механізм спрацьовував винятково при споживанні цукру, а не жирної чи звичайної їжі.

Коли вчені заблокували цей шлях, ситі миші перестали цікавитися цукром. Однак у голодних тварин такого ефекту не спостерігалося – їхня тяга до солодкого залишалася незмінною.

А як щодо людей?

Вчені провели дослідження на добровольцях, яким через зонд вводили цукровий розчин, і зафіксували аналогічну реакцію в їхньому мозку.

– З еволюційного погляду це виправдано: у природі цукор трапляється рідко, але дає швидкий приплив енергії, тож мозок запрограмований на його споживання за першої ж нагоди, – пояснює голова дослідницької групи Інституту досліджень метаболізму Макса Планка Хеннінг Фенселау.

Висновки вчених можуть відкрити нові шляхи лікування ожиріння.

– Існують препарати, що блокують опіатні рецептори в мозку, але їхній ефект на зниження ваги не настільки виражений, як у ін’єкцій, що пригнічують апетит.

Ми вважаємо, що їхня комбінація з іншими методами може дати більш значні результати. Однак це потребує подальших досліджень, – додає Фенселау.