Ніна Матвієнко — одна з найяскравіших зірок української естради, чий голос став символом української народної пісні. Її багаторічний творчий шлях — це історія про відданість музиці, глибоку душевність і незламну віру в свою справу. Пройшовши через численні труднощі, вона залишила по собі незабутній слід в українській культурі.
Голос, що звучить понад часом
Ніна Матвієнко — ім’я, яке стало асоціацією з українською піснею, яка живе і буде жити в серцях багатьох поколінь. Її творчість стала невід’ємною частиною не лише національної культури, а й міжнародної музичної спільноти. З перших кроків на сцені Ніна стала символом українського вокалу — її голос проникає у саме серце, залишаючи незабутнє враження.
Спів, як шлях до самореалізації
Ніна Матвієнко народилася в селі Неділище, що на Житомирщині. П’ята серед 11-ти дітей, Ніна завжди була привітною, добре ладнала з людьми та обожнювала співати, цей талант передався їй від мами Антоніни. Із 4 років доглядала молодших братів і сестер, пасла худобу, одного літа навіть “наймитувала” в дядька Архипа в сусідньому хуторі Гонорино. У віці 11-ти років дівчинку, через матеріальну скруту, віддали до школи-інтернату. Там, вона неодноразово зазнавала принижень з боку вихователів, часто Ніну рятувала мрія – співати.
Одна з викладачок, Людмила Іванівна, порадила Ніні професійно зайнятись співом і спробувати себе в Українському народному хорі ім. Г.Верьовки. Дівчина справді відвідала вокальну студію при хорі, але, закінчивши інтернат, довелось влаштувалася на коростенський завод «Хіммаш». Спочатку працювала табельницею, потім ученицею кранівника, згодом була переведена копіювальницею. Почувши, що в Житомирі набирають дівчат до участі в естрадному вокальному ансамблі, приїхала на проби до обласного центру. В Житомирській філармонії дійсно створювали жіночий вокальний гурт. Але автентична манера виконання Ніни Матвієнко ніяк не в’язалися з колективним естрадним співом, і їй чемно відмовили (проби вдало пройшла інша майбутня українська співачка — Раїса Кириченко).
Але бажання співати було таким сильним, що 1966 року Ніна таки записалася в студію Хору імені Григорія Верьовки. З 1968 року, по закінченні вокальної студії при хорі вона стала його солісткою.1975 — закінчила Київський університет.
Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, яку вона почала ще з 1967 року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому доробку платівки із записом українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записом різних за жанром творів. У 1966-1991 була солісткою вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. Крім того, з 1968 року співпрацює з вокальним тріо «Золоті ключі».
Новий період у творчій долі пов’язаний із роботою в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», солісткою якого вона стає з 1991 року. Дивно виразний характер фольклорного співу співачки гармонійно поєднується з академічним стилем виконання «Камерати», тим самим розширюючи художній репертуар концертної практики колективу.
У 1971 співачка одружилася з молодим художником Петром Гончарем — сином відомого українського скульптора, художника і збирача старожитностей і українського вжиткового мистецтва Івана Гончара. Петро вперше побачив Ніну та почув її голос на концерті в Києві (1968). Вже тоді він сказав, що Ніна буде його дружиною, згодом їх познайомив Лесь Харченко із квартету «Явір».
У 1972 народився Іванко, за ним Андрійко, а потім Антоніна. Сини пішли шляхом батька. Обидва вони — талановиті художники з власним мистецьким почерком і світобаченням. У 2005, досягнувши віку Христа, син Іван зробив несподіваний крок, він вирішив піти в ченці і здійснив постриг. Антоніну все частіше можна зустріти на великих сценах. Вона продовжує справу матері. На ювілейних концертах, присвячених 60-літтю Ніни Матвієнко, Антоніна співала разом з Ніною.
Внутрішня сила та навички співачки
Цікаво, що шлях Ніни був складним, і не всі пісні, які вона виконувала, були прийняті одразу. В умовах того часу для артистів було складно виходити за рамки традиційної естради, але Ніна змогла залишити свій слід, вносячи елементи новаторства в традиційну українську музику.
У репертуарі співачки багато народних пісень, серед них обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні XVII—XVIII сторіччя. Ніна Матвієнко співпрацює з відомими вітчизняними композиторами сучасності; для неї пишуть свої твори Євген Станкович, Олег Кива, Мирослав Скорик, Ірина Кириліна, Ганна Гаврилець і багато інших.
Окрім музичного таланту, Ніна Митрофанівна добре зналася на літературному слові. Мала диплом філолога Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2003 році вийшла біографічна книжка “Ой виорю нивку широкую”, де подано понад 250 народних пісень і творів українських композиторів, а 2004 року вийшла книга спогадів “Уже так не буде, як є”. Також Ніна Матвієнко грала у театральних виставах та навіть знімалася в кіно. Фільмографія артистки, окрім біографічних фільмів, нараховує сім ролей, переважно епізодичних.
Ніна Матвієнко була учасницею майдану 2004 року та Євромайдану, а в 1998 році навіть балотувалася до Верховної ради України. У період радянщини, коли говорити українською було своєрідним подвигом, не боялася співати “Ой Роду наш красний”. А коли розпочалася повномасштабна війна говорила:“Сьогодні ми дивуємо світ… духом, незламністю та патріотизмом! Такого ще світ не бачив! І ми їх навчимо, як любити свої землі!”.
Вона зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом’яні дзвони», «Пропала грамота»), в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»). Співачка озвучила ряд науково-популярних, хронікально-документальних кінофільмів, кілька теле- і радіопрограм. 1984 року брала участь у створенні українського мультфільму «Колискова». 1988 року був знятий відеофільм за участю Ніни Матвієнко «Русалчин тиждень». Серед авторських театрально-режисерських робіт актриси музичний спектакль «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо, а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998). Крім того, Ніна Матвієнко 1995 року зіграла 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США).
Артистка з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки
Творчі колоборації
Співачка співпрацювала з низкою відомих композиторів, серед яких Мирослав Скорик, а ще, незважаючи на поважний вік, йшла на сміливі творчі колаборації з гуртом ТНМК та співаком Дмитром Монатіком. Часто виступала із своєю донькою Антоніною Матвієнко. Незабутньою є її озвучка культового українського анімаційного фільму “Мавка. Лісова пісня”, там Ніні Митрофанівні дісталася надважлива роль оповідачки.
Вічний голос української пісні
8 жовтня 2023 року стало відомо,що Ніна Матвієнко померла. Легендарна співачка і народна артистка, майстриня не дожила до свого 76-го дня народження всього 2 дні. Про її раптову смерть повідомила дочка Антоніна.
Ніна Матвієнко стала символом не лише української музики, а й глибокої емоційної виразності, що дозволяє кожному слухачеві відчути себе частиною цієї великої культури. Її творчий шлях — це приклад відданості музиці та невпинного розвитку, завдяки якому ми маємо шанс чути і цінувати найкраще, що дала нам українська пісня.
Вероніка Шелухіна
Комментарии:
нет комментариев