МІГ

Час від часу серед запоріжців лунає одна й та сама вимога: визнати Запоріжжя прифронтовим містом. Логіка проста і зрозуміла кожному, хто живе за кілька десятків кілометрів від лінії фронту: якщо обласний центр щодня перебуває під повітряними тривогами, атаками шахедів і КАБів, якщо бізнес не може застрахувати авто чи будівництво, а міжнародні партнери позначають місто як «ризиковане» — чому держава досі не дала йому офіційного статусу, який би це компенсував?

Голова Запорізької обласної військової адміністрації, Іван Федоров у відповідь на це говорить:

«Юридично в законодавстві України не існує такого терміну, як прифронтове місто. Це міф».

За його словами, серед людей поширена хибна думка, ніби статус «прифронтового міста» автоматично дає пільги — наприклад, звільнення від оплати комунальних послуг. Це вигадка. В українському законодавстві лише два офіційні статуси території: зона активних бойових дій і зона можливих бойових дій. Запоріжжя належить до другої категорії, Кушугумська громада з Малокатеринівкою — до першої.

Формально пан Федоров має рацію: словосполучення «прифронтове місто» справді не фігурує в жодному нормативному акті. Але паралельно з цим в офіційних документах Кабміну та профільних міністерств уже понад півроку циркулює інше, дуже схоже поняття — «прифронтові території». І це вже не метафора, а офіційно закріплена категорія.

Що говорить Кабмін

Щоб зрозуміти, звідки з’явилося поняття прифронтових територій, потрібно повернутися до 12 грудня 2025 року. Того дня Кабінет Міністрів ухвалив постанову №1686 «Про внесення змін до Державної стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки» — базового документа, яким держава керується у плануванні регіонального розвитку.

Логіка змін пояснюється в тексті постанови:

активні бойові дії призвели до поглиблення диспропорцій між регіонами та збільшення кількості територій, яким потрібна особлива державна підтримка.

Саме для системної відповіді на цю проблему в Стратегію запровадили поділ території за безпековою ознакою.

У Мінрозвитку це прокоментували так: «Йдеться не лише про нову термінологію, а про можливість системного підходу до планування відновлення, фінансування та підтримки», — заявив тоді віцепрем’єр з відновлення, міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба.

За його словами,

рішення вперше офіційно закріплює поняття прифронтових територій і державні переваги для них,

а також дає можливість розробити цільові програми підтримки й інтегрувати безпековий підхід у фінансування пріоритетних проєктів.

Важливий і другий контекст: наближення регіональної політики України до підходів ЄС у сфері політики згуртованості.

Хто потрапив у прифронтовий список

Постанова №1686 дає доволі розлоге, але досить конкретне юридичне визначення. Усі території України поділено на два типи за безпековою ознакою.

Перший тип — власне прифронтові території: регіони або їх частини, розташовані на відстані до 100 кілометрів уздовж лінії зіткнення, українсько-російського кордону або тимчасово окупованої території, — тобто там, де ведення господарської діяльності особливо незабезпечене.

До цієї категорії потрапляє територія, яка або віднесена до зони активних бойових дій, або до зони можливих бойових дій.

Це саме ті два статуси, про які говорить Іван Федоров, тільки в постанові вони прямо названі підвидами ширшої категорії «прифронтові території», а не самостійними альтернативами до неї.

Другий тип — тимчасово окуповані території. Для кожного типу постанова передбачає окремий набір державних переваг.

Конкретний перелік територій активних і можливих бойових дій регулярно оновлюється наказом Мінрозвитку №376.

Станом на червень 2026 року до прифронтових територій зараховано 216 громад у 10 областях України, з них 74 громади мають статус території активних бойових дій, а 142 — території можливих бойових дій. Сукупно на цих територіях, за офіційними даними, проживає понад 6 мільйонів людей.

Запорізька міська громада входить до переліку територій можливих бойових дій з початку 2023 року, коли перелік тільки затвердили. Тобто Запоріжжя вже понад три роки знаходиться у стані, який за суттю повністю відповідає тому, чого вимагають мешканці, тільки він називається не «прифронтове місто», а «територія можливих бойових дій» у складі вищої категорії прифронтових територій.

Стратегічні пільги й ризики в реальному житті

Постанова №1686 фіксує пріоритети державної регіональної політики окремо для кожного типу території до 2027 року. Для прифронтових територій перевагами названо:

• розвиток оборонної та захисної цивільної інфраструктури — військова логістика, захищені транспортні маршрути, фонд захисних споруд, системи оповіщення;
• швидке відновлення критичної, соціальної та житлової інфраструктури — житло, енергетика, теплопостачання, транспорт, дорожнє господарство;
• підтримку населення — громадська безпека, протимінна діяльність, працевлаштування, безпечна освіта, соціальний захист і пільги, допомога з ЖКП, медобслуговування;
• спрощення умов ведення бізнесу та підтримку аграрного сектору;
• страхування воєнних ризиків.

Для тимчасово окупованих територій пріоритети інші — організоване переміщення громадян на підконтрольну територію, збереження національної ідентичності мешканців окупованої території, сприяння деокупації та реінтеграції, захист прав людей, які там залишаються.

Важливо розуміти:

у Стратегії зафіксовано стратегічні переваги й напрямки політики, а не конкретний перелік з чіткими сумами, відсотками чи процедурами.

Це рамковий документ, а не акт прямої дії, на який мешканець прифронтового міста міг би негайно послатися в конкретній установі.

Пан Федоров перелічив, чим фактично вже користується Запоріжжя як територія можливих бойових дій. Це безкоштовне харчування для учнів з 1 по 11 класи, скасування плати за землю та оренду земельних ділянок, розвиток пільгового кредитування й грантової підтримки, орієнтованих насамперед на прифронтові регіони.

Але є й інший бік медалі. Про який частіше говорять громадські діячі та журналісти.

По-перше, бізнес-компанії, зареєстровані у Запоріжжі, в аналітичних системах давно позначені як ризиковані.

По-друге, страхові компанії часто відмовляються оформити повноцінну страховку при купівлі авто, що прямо б’є по гаманцях мешканців і бізнесу.

По-третє, є проблеми з вартістю будівництва: в офіційний кошторис неможливо закласти пункт на кшталт: «Що робити, якщо в кран влучив FPV-дрон», — тому такі ризики підрядники закладають неофіційно, через завищення вартості робіт.

По-четверте, Запоріжжя регулярно опиняється у списках окупованих або небезпечних територій у реєстрах міжнародних компаній, що фактично унеможливлює ділову активність та вимагає додаткових зусиль від громадських активістів та підприємців, аби її продовжувати.

В Асоціації прифронтових міст та громад є пакет пропозицій

Цікаво, що запорізькі посадовці чомусь не дуже розповідають містянам про ініціативи, з якими вони звертаються до верховної влади. Як члени спільноти, яка намагається говорити з державою одним голосом.

Ви здивовані? Я теж була трохи заскочена, коли дізналася, що з серпня 2025 року в Україні існує Асоціація прифронтових міст і громад — об’єднання органів місцевого самоврядування територій, які щоденно живуть під ударами війни. Ініціативу очолив харківський міський голова Ігор Терехов.

Станом на початок травня 2026 року до Асоціації входять уже 360 громад з 11 областей країни, у тому числі 22 громади Запорізької області — серед них Запорізька, Василівська, Вільнянська, Оріхівська, Гуляйпільська міські ради та низка селищних і сільських рад.

Асоціація створювалася як платформа, щоб прифронтові території могли обмінюватися досвідом, координувати відновлення та формувати спільні пропозиції щодо підтримки, перетворюючи прифронтові громади не на «зони ризику», а на точки зростання, здатні залучати інвестиції.

І, якщо вірити сайту Асоціації, такі обговорення в форматі онлайн відбувалися. Що дало привід голові Асоціації в січні наголосити на необхідності нового підходу до підтримки прифронтових територій.

Ігор Терехов навів цифри: прифронтові області з початку війни втратили близько 182 мільярдів доларів — понад 31% усіх збитків країни. Попри це чинні державні інструменти — пільгове кредитування «5-7-9%», програма «єОселя», фінансовий лізинг — працюють у цих регіонах гірше, ніж у тилу: на прифронтові території припадає лише близько 13% усіх кредитів за «5-7-9%», 6-7% кредитів за «єОселя» та 12% обсягу фінансового лізингу — при тому, що саме тут ризики й потреби найвищі.

Тож коли на початку травня стало відомо, що уряд готує нову Державну програму підтримки прифронтових територій, Асоціація звернулася офіційно до Прем’єр-міністра з другим пакетом пропозицій. Адже перший пакет, ухвалений у серпні 2025 року (відомий як Комплексна програма підтримки прифронтових територій), виконав свою стабілізуючу функцію, але виявився недостатнім для нового етапу війни.

Перший пакет був набором точкових рішень, а прифронтові території потребують не разових компенсацій, а довгострокової моделі стійкості.

Серед конкретних пропозицій Асоціації — п’ятирівнева структура політики:

• людина;
• економіка;
• інфраструктура;
• послуги;
• управління.

Серед конкретних інструментів — державні гарантії на 70-80% суми кредиту та страхування воєнних ризиків для бізнесу, муніципальні орендні фонди і службове житло для медиків і вчителів, програма енергетичної автономії громад (когенерація, сонячна генерація, накопичувачі), модель «соціальних інвестицій» для інтеграції ВПО замість простих виплат, а також окремий фонд підтримки прифронтових територій, що доповнюватиме створювану Національну установу розвитку і зосередиться на компенсаціях постраждалому бізнесу та залученні міжнародних ресурсів.

Держава пише інструкцію: 140 мільярдів і законопроєкт на підході

20 травня 2026 року Мінрозвитку офіційно повідомило про початок підготовки першої Державної програми підтримки прифронтових територій та територій відновлення. За задумом міністерства, це буде багаторічний, територіально орієнтований документ, який об’єднає галузеві політики з інструментами державної регіональної політики і буде розроблятися з урахуванням стандартів ЄС.

Розробкою займається Тимчасова технічна робоча група, утворена в межах Міжвідомчої координаційної комісії з питань регіонального розвитку, до складу якої ввійшли представники різних міністерств, обласних військових адміністрацій, всеукраїнських асоціацій органів місцевого самоврядування, експертного середовища та міжнародних партнерів.

За словами міністерства, майбутня програма має служити пілотним прикладом, який демонструє здатність України розробляти й впроваджувати програми за зразком ЄС, а це, своєю чергою, має посилити спроможність країни залучати додаткові міжнародні та європейські фінанси для відновлення й розвитку.

Для адаптації програми до європейської політики Мінрозвитку співпрацює з проєктом EU4Reconstruction.

Місяцем пізніше, 13 червня 2026 року, Олексій Кулеба озвучив повідомив, що Мінрозвитку формує політику підтримки на двох рівнях.

Перший — швидка підтримка для вирішення нагальних питань, другий — довгострокова підтримка через законодавство та державні програми.

На першому рівні, в межах працюючої Комплексної програми підтримки прифронтової території, ухвалено понад 80 постанов і розпоряджень, які передбачають понад 60 різних механізмів підтримки.

Загальний обсяг фінансування перевищує 140 мільярдів гривеньЮ яке передбачає:

• додаткові дотації місцевим бюджетам,
• підтримка освітньої інфраструктури,
• пільгові кредити за «5-7-9%»,
• грантові програми для бізнесу,
• компенсація витрат на електроенергію,
• фінансування медичної сфери
• страхування військових ризиків.

У межах довгострокової підтримки Мінрозвитку працює над законопроєктом, який має створити додаткові стимули для відновлення громад: пільгове кредитування, спрощення дозвільних процедур, страхування, гарантії та інші фінансові стимули для інвесторів і територій.

Чи будуть у цьому законопроєкті враховані пропозиції Асоціації прифронтових міст та громад, покаже час.

Замість висновку: що насправді важить для запоріжців

Наразі маємо проміжний стан речей. З одного боку — юридична основа вже є: Кабмін офіційно визначив поняття прифронтових територій ще в грудні 2025 року, затвердив перелік конкретних громад (включно із Запоріжжям) і прописав стратегічні напрямки підтримки на найближчі роки. Уряд звітує про понад 140 мільярдів гривень, спрямованих на підтримку таких територій, і про десятки ухвалених рішень. Мінрозвитку розпочало розробку повноцінної багаторічної Державної програми, яка має врахувати європейські стандарти й перевести розрізнені механізми на системну політику.

З іншого боку — для звичайного мешканця чи підприємця Запоріжжя весь цей юридичний апарат поки що відчутний слабко: конкретних, зрозумілих і гарантованих пільг, які закривали б реальні проблеми — від дорогого страхування до статусу «ризикованого регіону» в очах міжнародних партнерів, — досі бракує.

На цьому тлі точиться ще одна дискусія: запоріжці хочуть, аби місту присвоїли звання «Місто-герой України». Петиція автора Євгена Бринзи від 13 квітня 2026 року вперше за кілька спроб (попередні були у 2023 і 2025 роках) набрала потрібні 25 тисяч голосів — станом на середину липня їх було вже понад 25,7 тисячі. Але тут варто одразу розуміти механіку: сам збір підписів жодного статусу місту не присвоює.

Петиція лише зобов’язує главу держави дати офіційну відповідь у визначений строк, а подання на розгляд президента, згідно з указом №171/2023, можуть внести тільки Кабінет Міністрів або обласна військова адміністрація — громадяни можуть лише звернутися до цих органів із проханням ініціювати таке подання.

У 2022 році звання отримали перші десять міст — Волноваха, Гостомель, Маріуполь, Харків, Херсон, Чернігів, Буча, Ірпінь, Миколаїв, Охтирка. Восени 2025 року президент підписав указ про присвоєння звання ще 16 містам, серед яких запорізькі Гуляйполе та Оріхів. Тобто, наразі його мають 26 українських міст.

Формально звання “Місто-герой України” не дає окремого автоматичного пакета пільг чи фінансування — це передусім почесна відзнака й символ, хоча й з непрямим практичним ефектом.

Воно працює як потужний адміністративний маркер, що привертає увагу центральної влади, полегшує включення до програм фінансування відновлення (зокрема, Фонду ліквідації наслідків збройної агресії) та спрощує комунікацію з міжнародними донорами.

І юридичний статус «прифронтової території», і можливе почесне звання «місто-герой» самі по собі не змінюють життя запоріжців одним підписом чи постановою. Обидва — це радше інструменти, чия реальна цінність визначиться тим, чи наповнить держава їх конкретним змістом: чіткими механізмами страхування воєнних ризиків, зрозумілими податковими преференціями, ефективною підтримкою бізнесу й населення.

Ганна ЧУПРИНА, інфографіка створена за допомогою ШІ на основі Звернення Асоціації прифронтових міст та громад до Прем’єр-міністра України щодо формування другого пакета підтримки прифронтових громад