26 декабря исполняется 120 лет со дня рождения украинского поэта, прозаика, драматурга и переводчика Евгения Плужника, погибшего на Соловках.
Что характерно, украинский поэт Евгений Плужник родился… в Воронежской губернии [26 декабря 1898 года в слободе Кантемировке Богучарского уезда].
После учебы в сельской школе, Евгений сначала поступает в Воронежскую гимназию, откуда его отчисляют за прогулы занятий. Затем учится в Богучарской гимназии, из которой его выгнали за участие в нелегальном социал-демократическом кружке. С таким багажом Евгений поступает в Бердянскую гимназию, но через год… его исключают. «После Воронежской я поступил в Бердянскую гимназию, где проучился всего один год, и меня оттуда исключили в основном за неуспеваемость…»: из показаний арестованного Евгения Плужника следователю 7 декабря 1934 года.
В 1920 году Евгений приезжает в Киев к сестре и поступает на ветеринарно-зоотехнический факультет Киевского политехнического института, в котором работал муж его сестры. С 1921 года учился в Киевском музыкально-драматическом институте имени Николая Лысенко. Несмотря на успехи в институте, был вынужден бросить учебу из-за туберкулеза. С 1923 года работал в редакциях, был переводчиком; по вечерам продолжал самообразование, писал стихи. С 1924 года активно участвовал в организации «Звено». После обострения болезни в 1926 году проходил лечение в Ворзеле. С тех пор дважды в год бывал в Крыму или на Кавказе.
В декабре 1934 года был арестован НКВД по надуманному обвинению в принадлежности к националистической террористической организации. В марте 1935 года выездной Военной коллегией Верховного Суда СССР вместе с Григорием Эпиком, Николаем Кулишом, Валерьяном Пидмогильным, Александром Ковинькой и другими украинскими писателями приговорен к расстрелу, позднее замененному длительным лагерным заключением на Соловках, где умер [2 февраля 1936 года] от туберкулеза. Похоронен на лагерном кладбище; могила не сохранилась.
Реабилитирован в августе 1956 года.
Письмо жене, написанное в день, когда Евгению объявили, что расстрел ему заменен 10 годами ссылки на Соловки:
«Галча моє! Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим — це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист — найрадісніший, вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радости — так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною — я знаю — радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів — мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м’язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце — і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам’ятай дату цього листа, як дату найкращого з моїх днів. 28.03.35 Твій Євген».
*
Совместно с Валерьяном Пидмогильным Евгений Плужник составил словарь «Фразеология делового языка», совместно с Василием Атаманюком и Феликсом Якубовским — «Антологию украинской поэзии». Переводил на украинский язык произведения Гоголя, Чехова, Шолохова, Толстого, Горького.
**
Стихи Евгения Плужника – бердянца из Воронежской губернии:
Блакитний безум! Море підо мною
І небеса — куди не подивись!
І вже душа не хоче буть земною,
Закохана у несказанну вись!
Злітай, душе! І, мов нове світило,
Осяй глибини і простори ці!
І серед них… своє ж маленьке тіло
З бедекером в руці!
**
Ніч… а човен — як срібний птах!..
(Що слова, коли серце повне!)
…Не спіши, не лети по сяйних світах,
Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи…
І внизу, і вгорі глибини…
О, який же прекрасний ти,
Світе єдиний!
**
Річний пісок слідок ноги твоєї
І досі ще — для мене! — не заніс…
Тремтить ріка, і хилиться до неї
На тому березі ріденький ліс…
Не заблукають з хуторів лелеки,—
Хіба що вітер хмари нажене…
О друже мій єдиний, а далекий,
Який тут спокій стереже мене!
Немов поклала ти мені на груди
Долоні теплі, і спинилось все:
І почуття, і спогади, і люди,
І мертвий лист, що хвилями несе…
Немов ласкаві вересневі феї
Спинили час,— і всесвіт не тече…
І навіть цей слідок ноги твоєї
Вже не хвилює серця і очей…
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий — такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів.
Комментарии:
нет комментариев