Під козацькою зіркою вдачі

Коли десь поза межами нашого краю йдеться про Запоріжжя, то неодмінно згадують про козаків, про славнозвісну Січ. Завдяки ж Олегові Григор’єву мільйони наших співвітчизників та іноземців достеменно знають, як насправді виглядали лицарі Дикого Поля. Адже незабутньо-колоритний Олежин образ розтиражований телебаченням, календарями та іншими друкованими засобами майже на весь світ. Без малого 20 років він зі своїми блискавичними коронними трюками, запозиченими в січовиків, був провідним актором знаменитого Кінного театру на о. Хортиця. Тому без перебільшення можна сказати, що перед нами – живий символ напівлегендарної минувшини, котра надихала таких велетнів духу, як М.В. Гоголь, Т.Г. Шевченко та І.Ю. Рєпін.

17 липня ц.р. родина, друзі та всі інші численні прихильники непересічних талантів Олега Анатолійовича святкують його перший ювілей. Напередодні «круглої» дати Олег Григор’єв люб’язно погодився «побалакати за життя».

Ясна річ, розмовляли ми під сінню 700-річного Запорозького дуба (селище Верхня Хортиця). Тим більше що мій співрозмовник виріс неподалік від цього сакрального місця, і воно не могло не вплинути на формування особистості майбутнього «актора однієї ролі».

– Тоді тут знаходився радгосп «Дружба», а знамените дерево було геть зеленим, – розповідає Олег Анатолійович. – Пасли ми тут з хлопцями корів. Інколи пастухи саджали нас на коней, і тоді нашому щастю не було меж.

Назавжди запам’ятався дід Дейкун, один з останніх знавців та носіїв справжніх козацьких традицій. Він працював екскурсоводом в історико-культурному комплексі «700-річний Запорозький Дуб». Ще одним джерелом знайомства з минулим «краю за порогами» стала творчість мого батька – Анатолія Максимовича, котрий був фаховим художником і втілював образи запорожців у деяких своїх картинах. Проте стверджувати, ніби палке бажання «неодмінно стати козаком» в мене виникло саме з «босоногого дитинства», я не буду. Хотів зробити собі ім’я у великому спорті.

Закінчивши школу, Олег вступив на факультет фізичного виховання Запорізького педагогічного інституту, бо захоплювався грою в гандбол. Після демобілізації з армії сержант Григор’єв влаштувався працювати в групі затримання полку оперативного реагування Ленінградської міліції, де і прослужив з 1981 по 1987 роки. Водночас вступив на вечірнє відділення факультету фізвиховання Ленінградського державного педагогічного інституту ім. О. Герцена. Займався художньою самодіяльністю (створив у пітерській міліції оркестр народних інструментів), виступав в театрі музичної комедії, в дитячому оперному театрі «Задзеркалля», в театрі оперети Арташеза Араратяна. А ще – вчився професійній їзді на конях під наглядом вже тоді знаного каскадера Анатолія Хадюшина.

Якось навесні 1990 року, перебуваючи у відпустці в рідному місті, Олег познайомився з хлопцями, які вже працювали над створенням на Хортиці видовищного історико-етнографічного шоу, котре не соромно було б показати туристам, в тому числі іноземним.

– Одразу зрозумів, що ця ідея має блискучу перспективу подальшого розвитку, – згадує Олег Анатолійович. – А 27 січня 1991 року я остаточно повернувся до Запоріжжя.

– Так на місці складу добрив в південній частині Хортиці було створено Кінний театр «Запорозькі козаки». Розпочали цю роботу разом з Валерієм Козирєвим і Юрієм Капішинським. «Хрещеною мамою» цього унікального культурно-розважального закладу слід по праву вважати Ларису Горячєву. Коли ж у 92-му році театр склав договір про співпрацю з «Інтуристом», наш творчий колектив став відомим далеко поза межами України.

Олег Григор’єв вніс до мізансцен з батогами, з холодною зброєю, бойовими вправами живі монологи та діалоги акторів. Раніше ці сцени залишались німими. Намагався зробити тексти такими, щоб вони якнайкраще передавали дух та гумор козаків. Наскільки вдалося – судити глядачам.

Пощастило тим, хто бачив яскраві, ні з чим взагалі незрівнянні виступи О.А. Григор’єва у Козацькій залозі на Хортиці, чув його лекції про бойові козацькі «чайки» в тамтешньому музеї січового судноплавства.

Крім своєї фірмової ролі Завзятого Січовика, Григор’єв виконав епізодичні ролі у фільмах «Кримінальний талант» (ресторанний шулер), «Князь Серебряний» (воїн-русич) та «Дума про Тараса Бульбу» (один із козаків-запорожців).

ПОЗИЦІЯ приєднується до вітань і бажає Олегові Григор’єву міцного козацького здоров’я і довголіття, нескінченної творчої наснаги і любові прихильників його яскравого акторського таланту.

Сергій ДАВИДОВ