Мокрі, але щасливі!

Нарешті знов запрацював наш туристичний напрямок — Клубок. Цього літа ми провели два походи в Карпатський масив Ґорґани та познайомили 24 дитини із горами та походним життям. Головними учасниками стали підлітки з окупованої частини Запорізької області, які вже тривалий час перебувають в Запоріжжі в статусі ВПО. Ми не ставили за мету підкорювати висоти чи долати сотні кілометрів. Це мали бути легкі та красиві походи, щоб діти закохалися в гори та відволіклись від прифронтового Запоріжжя.

Майже ніхто з дітей раніше не був у горах, а тим більше — в п'ятиденному поході. З перших хвилин виявилось, що наплічники з речами, їжею та наметами — це неабиякий вантаж. Особливо якщо треба йти з ним вгору кам'янистою стежкою. Довелось опановувати хитрощі встановлення намету, щоб він справді захищав від дощу та не склався під натиском вітру. Дрова та вода, як з'ясувалося, мають звичку швидко закінчуватися, а розвести багаття з мокрих гілок — взагалі магія. І коли здавалося, що життя назавжди зіпсоване, а в голові лунало "мамо, за що це мені???" — в миски розливався гарячий запашний суп, і світ знов ставав прекрасним.

Ми ходили вгору та вниз, їли чорницю до посиніння язиків, куштували брусницю та малину. Бачили безліч різноманітних грибів. Підіймалися на вершину гори Ґрофа, а потім стрибали, аби бути ще вище. Зустрічали та проводжали Сонце, роздивлялися зірки та зачаровувались туманами. Смажилися на сонці та мерзли вночі. А коли траплялися річки — перестрибували або переповзали дупками по довжелезній колоді.

Ловили ящірок і жаб та гралися з місцевим собакою. Спали в наметах та дерев'яних прихистках, грали в "Мафію" біля багаття та "Контакт" на переходах. Подекуди падали, безліч разів мочили ноги. Бувало, стопіцот разів на добу падав дощ — коли ми спали, готували, їли, йшли, ставили або складали намети. Ми сушили речі, навіть дещо спалили, а за годину вони знов були мокрими. І навіть після прання вони продовжують пахнути багаттям.

Ми щохвилини були командою. Притримували гілки та сповіщали один одного про ями та калюжі, що причаїлися в кущах. Разом ходили по дрова та воду, по черзі несли сміття. Та найголовніше — ми досягли своєї мети: 24 підлітки точно перезавантажилися і принаймні кілька днів не чули сирени повітряних тривог та відлуння вибухів.