Чи може Придністров’я стати частиною РФ та які загрози для України. Пояснюємо суть конфлікту

29.02.2024

Сьогодні, 28 лютого, у Тирасполі (столиця невизнаної Придністровської Молдавської Республіки) відбувся «з’їзд депутатів усіх рівнів» на якому вкотре повторили тези, що Молдова буцімто посилює тиск на Придністров’я і тому попросили світ, в тому числі й РФ, відреагувати на це. Однак у чому суть невизначеної ситуації в Придністров’ї

Так звана Придністровська Молдавська Республіка, пише Еспресо, виникла на другий день після проголошення Україною незалежності, тобто 25 серпня 1991 року. Її площа становить всього 4 163 км? (у п’ять разів більше за місто Київ), де проживає близько півмільйона людей. З серії війн, які розпочали й підтримували росіяни після розпаду СРСР, конфлікт у Придністров’ї був, так би мовити, першою серією, яка триває вже понад три десятки років.

Коротка історія Придністров’я

Формування Придністров’я тісно пов’язане з тими ж подіями, що мали вплив і на розвиток України. Адже ця територія так само була заселена слов’янами, на яких так само напали монголи, де так само промишляли татари, згодом тут керували як литовці з поляками, так і козаки, а потім росіяни. Однак землі при річці Дністер мали ту відмінність від більшої частини теперішньої України, що вони зазнали великого впливу Молдовського князівства, яке проіснувало близько 500 років та більшість часу було під турецьким впливом.

Однак на початку ХІХ ст. Російська імперія в результаті переможної війни з турками приєднала до свого складу половину Бессарабії (серцевину Молдовського князівства) – землі між річками Прут та Дністер. Ця територія в майбутньому стала ядром для формування теперішньої держави Молдова. Коли в 1859 році відбулося об’єднання князівств Волощини та Молдови в одне політичне утворення, яке згодом призвело до появи Румунії, колишнє Молдовське князівство припинило своє існування. Відповідно, половина жителів Молдовського князівства стала румунами, а інша половина – продовжила своє окреме життя в Бессарабській губернії Російської імперії.

Однак безпосередні причини виникнення теперішнього конфлікту у Придністров’ї пов’язані з подіями, що мали місце у ХХ ст. – діями комуністів, які прийшли до влади.

Після розпаду Російської імперії, у 1918 році молдовани (румуномовні мешканці Бессарабії) проголосили про створення незалежної Молдовської Демократичної Республіки. Однак у тому ж році її анексувала Румунія.

Після утвердження радянської влади на території України, комуністи почали думати, як поширити свої впливи далі. Їх цікавила Бессарабія, яка майже повністю відійшла до Румунії. На початку 1924 року в Москві відбулася нарада за участю радянських військових і румунських комуністів, учасники якої запропонували визнати назву «молдовани», як назву окремого народу, який населяв Бессарабію на сусідні райони Української РСР, і створити на цій підставі автономію у складі УРСР, яка претендувала б згодом на «возз’єднання» з румунською Бессарабією.

Така ідея викликала спротив керівництва української компартії, адже в жодному з районів дністровського лівобережжя «майбутні» молдовани не складали більшості, та все ж у 1924 році на території УСРР утворили штучну Молдавську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку. Площа цього автономного утворення була вдвічі більше за площу теперішнього Придністров’я – 8288 кв. км. Першою столицею було місто Балта, а з 1929 року – Тирасполь.

Перед початком Другої світової війни два диктатори — Сталін та Гітлер — поділили Європу на сфери впливу. У 1940 році Радянський Союз домігся того, щоб Румунія повернула захоплену нею Бессарабію, де комуністи швидко проголосили створення Молдавської РСР, до якої приєднали західну (придністровську) частину Молдавської АРСР, а північно-східні райони колишньої автономної республіки передали до складу Одеської області України. Таким чином фактично завершуючи формування території як сучасної Молдови, так і України на цих землях.

Як виник і розвивався Придністровський конфлікт

Будучи від початку штучним формуванням, Придністров’я різко відрізнялося від решти Молдови. Адже воно було заселене більше українцями та росіянами, ніж самими молдаванами. Придністровці «згадали» про свою ідею автономії вже в період розпаду СРСР.

На той час в Молдові відбулася консолідація двох поглядів: з одного боку — консервативної придністровської спільноти, орієнтованої на збереження СРСР та економічних зв’язків із Росією та Україною; з іншого — націоналістичної молдовської, що прагнула незалежності Молдови та її можливого приєднання до Румунії.

Безпосередньою причиною конфлікту стало мовне питання. В останні роки СРСР у Молдові відродився прорумунський націоналізм, члени цього руху вимагали оголосити молдовську мову єдиною державною, повернутися до використання латинського алфавіту та визнати загальну етнічну ідентичність молдован та румунів. У серпні 1989 року молдовський парламент ухвалив закон про державний статус молдовської мови та її повернення до латинської графіки. Цікаво, що у 2023 році у Молдові скасували молдовську мову, бо та була штучно створена Радянським Союзом для потреб росіян і українців, адже це була румунська мова переведена на кирилицю. Зараз офіційною мовою Молдови є румунська мова на латинській графіці.

Тож основними ініціаторами створення Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) були представники російськомовного населення та локальні еліти Придністров’я, які шукали «захисту» від націоналістичних прорумунських молдован у Москви та Києва. 2 вересня 1990 року на Надзвичайному з’їзді депутатів усіх рівнів Придністров’я оголосили про незалежність «ПМР» як нової радянської республіки у складі СРСР. Однак тодішній очільник Кремля Михайло Горбачов не підтримав цієї ідеї. Тому депутати Придністров’я вирішили взяти справу у свої руки і оголосили в серпні 1991 року незалежність свого краю, а вже за кілька днів Молдавська РСР також проголосила свою незалежність, наголосивши, що лівий берег Дністра — це законна частина Молдови. Так почалося протистояння.

Спершу війна йшла на дипломатичному рівні. Молдовський парламент звернувся до уряду СРСР з вимогою «розпочати переговори з урядом Придністров’я з метою припинення нелегальної окупації території Республіки Молдова і негайного виведення радянських військ». Цікаво, що лідер «ПМР», росіянин Ігор Смирнов (був президентом до 2011 року), 28 серпня 1991 року відвідав Київ з метою обговорити ймовірний перехід республіки під юрисдикцію України, проте 29 серпня молдовські спецпідрозділи заарештували його в Києві (хоча за кілька місяців відпустили).

Після цього в конфлікт втрутилася 14-та радянська (з 1992 року – російська) армія, яка була розміщена в Придністров’ї. До її складу входило понад 10 тис. бійців і в її розпорядженні було чимало важкої військової техніки, яка була відсутня в молдаван. Тож, за допомогою озброєння 14-ї армії придністровська влада здійснила задумане і змогла силою захопити та втримати владу на лівому березі Дністра і частково на правому. Тому 28 березня 1992 року Республіка Молдова оголосила про запровадження надзвичайного стану в країні. Конфлікт перейшов у військову фазу.

Кілька місяців тривали військові дії з різними фазами загострення. Присутність регулярних російських військ завадила молдовській владі реалізувати силовий сценарій розв’язання конфлікту. Хоча молдованам допомагала Румунія, однак військова потуга була за «ПМР», до якої також линули добровольці з Росії та України (півсотні членів УНА–УНСО нагороджені медаллю ПМР «Захисник Придністров’я»). Бій за правобережне місто Бендери (червень 1991 року) став найбільшою битвою впродовж усього конфлікту, адже загинуло близько 1000 солдат з обох сторін, а кількість біженців перевищила десятки тисяч осіб. Таким чином наступ молдовських військ був зупинений.

Після кривавих боїв розпочалася мирна фаза врегулювання конфлікту, яка триває й досі. 21 липня 1991 року у м. Бендери було введено миротворчі сили. Того ж дня в Москві президент РФ Борис Єльцин і президент Республіки Молдова Мірча Снєгур у присутності президента самопроголошеної ПМР Ігоря Смирнова підписали угоду «Про принципи врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова». Хоч ця угода зупинила активні бойові дії, але жодним чином не врегулювала проблеми спірного статусу Придністров’я.

Плани вирішення Придністровської кризи

Источник: forpost.media