«Найбільше любив свого сина»: в Кушугумській громаді розповіли, яким був Олексій Санько

06.05.2025

Першого травня стало відомо, що в боях за Україну загинув Олексій Санько. Захисник був мешканцем селища Балабине, сьогодні голова Кушугумської ОТГ Володимир Сосуновський розповів, яким був полеглий воїн.

Олексію Санько нещодавно виповнилось тридцять чотири роки — він народився 20 квітня 1991 року. З дитинства Олексій був мужнім, відповідальним, щирим і небайдужим до чужого болю. Його життєвий шлях — це приклад самовідданого служіння людям і Батьківщині.

Свій перший обов’язок перед державою він виконав, проходячи службу у Збройних Силах України, в Президентському полку в місті Києві. Після повернення до цивільного життя працював інкасатором в Ощадбанку, а згодом — у патрульній поліції міста Запоріжжя.

Там він здобув звання старшого лейтенанта, отримував численні відзнаки за зразкову службу, був взірцем чесності та відваги. Після добровільного звільнення з поліції Олексій не залишив своїх принципів. З перших днів повномасштабного вторгнення, без повістки, він добровольцем прибув до військкомату.

Спочатку обороняв Запорізький напрямок під Оріховим, брав участь у боях поблизу Роботиного. Згодом приєднався до 12-ї бригади спеціального призначення «АЗОВ», у складі якої протягом двох років боронив країну на найгарячіших ділянках фронту: в районі Оріхова, Серебрянського лісу, м. Торецька.

Загинув 01.05.2025 р. у бою під час виконання бойового завдання у населеному пункті Костянтинівка, Краматорський район. Його останній вихід тривав 20 днів.

Олексій неодноразово повторював: «Я своїх хлопців не кину» — і до останнього подиху дотримався цього слова. Він прийняв удар на себе, захищаючи побратимів.

Усі, хто знав Олексія, пам’ятають його як «моторчика» — невгамовного, життєрадісного, доброго й відкритого до людей. Він був душею компанії, любив грати у шахи та футбол.

Позивний «Аксель» — на честь пса-робота з фільму — став для нього символом відданості та сили. Цей позивний лунав у раціях і в серцях тих, хто був поруч із ним.

Найбільше Олексій любив свого сина Кирила. У кожному бойовому виході з ним були іграшкові машинки сина — як оберіг, як частинка дому, яку він ніс із собою в саме серце бою. Думками батько і син завжди були разом.

Олексій дбав про побратимів як про братів. Його доброта, сміливість, відданість залишаться в серцях тих, хто мав честь бути поруч з ним.

Прощання з воїном відбудеться завтра, 7 травня.

Вічна пам’ять Герою. Вічна слава «Акселю».

Источник: forpost.media